У Х В А Л А
26 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 804/15369/13-а
Провадження № 11-283апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Територіального відокремленого безбалансового відділення № 10003/0511 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Ощадбанк", Банк) до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (далі - Відділ державної реєстрації) про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у внесенні змін до запису та зобовʼязання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2013 року ПАТ "Ощадбанк" звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило:
- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про відмову у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 жовтня 2013 року № 6852460;
- зобовʼязати реєстраційну службу Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області внести відомості про форму власності "приватна" до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на обʼєкт нерухомого майна за реєстраційним номером обʼєкта нерухомого майна 150746912124, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Сташкова, буд. 7а.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 4 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок № 703), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Також суди попередніх інстанцій зазначили, що пунктом 26 Порядку № 703 передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ПАТ "Ощадбанк" для заміни форми власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з "державної" на "приватну", придбаного банком нежитлового приміщення, не було надано до Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області документів, з яких би вбачалось придбання нерухомого майна у приватну власність.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 25 червня 2015 року ПАТ "Ощадбанк" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування скарги позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 "Деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" затверджено Статут акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в якому передбачено, що Банк є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком України 31 грудня 1991 року під № 4. Засновником Банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій, які належать у статутному капіталі Банку, через органи управління Банку. Банк є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі вчиняти правочини (договори, контракти), бути позивачем та відповідачем (учасником судового розгляду) у судах загальної юрисдикції або третейських судах. Майно (майнові права), набуте Банком в результаті правонаступництва, є власністю Банку. Банк провадить свою діяльність на комерційній основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому числі будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та коштами, які належать йому на правах власності, відповідно до законодавства. Банк може мати у власності нерухоме майно. Спірне нерухоме майно не є державною власністю, а є власністю юридичної особи (господарського товариства) - АТ "Ощадбанк", отже є обʼєктом права приватної власності.
У додаткових поясненнях до касаційної скарги, скаржник зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 659 затверджено Статут ПАТ "Державний ощадний банк України" у новій редакції. Згідно з пунктом 6 нової редакції Статуту Банк є юридичною особою приватного права, що, на думку скаржника, повністю співвідноситься із твердженнями, якими обґрунтовані позовні вимоги.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 червня 2015 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
18 січня 2018 року (відповідно до протоколу автоматизованого авторозподілу судової справи між суддями) касаційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 11 березня 2019 року справу прийняв до провадження та призначив її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою від 15 березня 2019 року цей суд на підставі частини пʼятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему та є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовчої практики за цією категорією справ.
Наведене обґрунтоване тим, що у справі, яка розглядається, позивач вважає, що нерухоме майно, яке було придбано Банком за договором купівлі-продажу від 25 грудня 2012 року № 7843 має належати позивачеві на праві приватної власності саме на підставі цього договору. Тобто це майно не передавалось державою до статутного капіталу ПАТ "Ощадбанк".
Оскільки, на думку колегії суддів, на теперішній час відсутні чіткі законодавчі положення і не сформовано правового висновку Верховного Суду щодо визначення правового режиму майна акціонерних товариств, 100% акцій яких перебуває у державній власності, то ця правова проблема може виникати у невизначеній кількості справ.
З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини пʼятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною пʼятою статті 346 цього Кодексу з огляду на таке.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною пʼятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:
справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;