У Х В А Л А
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 569/2101/16-а
Провадження № 11-244апп19
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддівБакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали касаційних скарг Рівненської міської ради (далі - Міськрада) та ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі № 569/2101/16-а за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Міськради, виконавчого комітету Міськради, третя особа - Обʼєднання співвласників гуртожитку "Фортеця", про визнання бездіяльності неправомірною, зобовʼязання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2016 року позивачі звернулися до Рівненського міського суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просили:
- визнати нечинними рішення Міськради від 10 квітня, 18 вересня, 16 жовтня 2015 року, 27 травня 2016 року про відмову у переведенні нежитлових приміщень АДРЕСА_1 в житлові та наданні їх для проживання ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 за результатами розгляду їх заяв від 10 березня, 03, 19 вересня 2015 року та 27 квітня 2016 року;
- зобовʼязати Міськраду розглянути питання про переведення нежитлових приміщень АДРЕСА_1 в житлові;
- зобовʼязати виконавчий комітет Міськради надати позивачам житлові приміщення АДРЕСА_1 та ордери на вселення в них.
Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 06 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, позов задовольнив частково: зобовʼязав Міськраду розглянути питання про переведення нежитлових приміщень АДРЕСА_1, в житлові; в частині позовних вимог про зобовʼязання виконавчого комітету Міськради надати позивачам житлові кімнати АДРЕСА_1, та ордери на вселення в них - закрив провадження у справі.
Не погодившись із указаними судовими рішеннями, Міськрада та ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали касаційні скарги.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 14 липня та 08 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі за касаційними скаргами Міськради та ОСОБА_3, ОСОБА_4
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою від 13 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав цю справу до Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши це тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
За правилами частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій у звʼязку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру проваджень у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право керуватися міркуваннями ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.