У Х В А Л А
18 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 757/27188/13-ц
Провадження № 14-120цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н.П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Акціонерного товариства "Реверта", третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним та зобовʼязання вчинити дії
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Реверта" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5, Акціонерного товариства "Реверта" (далі - АТ "Реверта"), третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним та зобовʼязання вчинити дії.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 06 травня 1995 року вона перебуває у шлюбі зі ОСОБА_5 У період шлюбу ними було придбано нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 032,30 кв. м, що становить 13/100 частини усього будинку. 23 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та Акціонерним товариством "Parex banka" (далі - АТ "Parex banka"), найменування якого змінено на АТ "Реверта", було укладено договір іпотеки № 2.1.16.4-07/22-ІЕ1, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав у іпотеку банку вказане нежитлове приміщення. Зазначений договір іпотеки було укладено без її згоди з посиланням на шлюбний договір від 28 березня 2007 року, відповідно до умов якого набуте подружжям за час шлюбу майно вважалось особистою власністю дружини або чоловіка, на чиє імʼя воно зареєстроване. Проте, рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 06 вересня 2012 року шлюбний договір визнано недійсним та вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2013 року було встановлено, що вказаний іпотечний договір укладено внаслідок уведення ОСОБА_5 в оману.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_4 просила суд визнати договір іпотеки недійсним, на підставі статей 203, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як такий, що суперечить положенням статей 63, 69 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 369 ЦК України, статті 6 Закону України "Про іпотеку", оскільки укладений без її згоди як співвласника - другого з подружжя та такий, що укладений під впливом обману, а також вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 93755 щодо нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, загальною площею 1 032,30 кв. м, що становить 13/100 частини від усього будинку.
Справа переглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 23 серпня 2007 року № 2.1.16.4-07/22-ІЕ1, укладений між ОСОБА_5 та АТ "Parex banka", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською Е. Ю., реєстраційний номер 2948, 2949. Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 93755 щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 032,30 кв. м, що становить 13/100 частини від усього домоволодіння.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що оскільки шлюбний договір від 28 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, було визнано недійсним, спірне нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки та яке було придбано під час шлюбу, є спільним майном подружжя, а тому, оспорюваний договір іпотеки було укладено з порушенням вимог частини другої статті 6 Закону України "Про іпотеку" та частини четвертої статті 369 ЦК України.
У липні 2018 року АТ "Реверта" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неповно зʼясували обставини, що мають значення для справи, неналежним чином дослідили надані докази у їх сукупності. Зокрема, судом першої інстанції не було враховано, що спірні нежитлові приміщення ОСОБА_5 придбав після укладення шлюбного договору зі ОСОБА_4 Відповідно до умов шлюбного договору, зазначені нежитлові приміщення станом на дату передачі їх в іпотеку АТ "Парет Банк" до спільної сумісної власності подружжя не належали. Суд не дослідив у повному обсязі договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, згідно з пунктом 7.1 якого ці приміщення були придбані ОСОБА_5 за особисті кошти, а тому є його особистою власністю. Необхідною умовою для визнання договору недійсним є недодержання вимог законодавства саме у момент його вчинення. Шлюбний договір визнано недійсним рішенням суду від 06 вересня 2012 року, а договір іпотеки укладено - 23 серпня 2007 року. АТ "Реверта", вважає, що визнання недійсним шлюбного договору не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки ОСОБА_5, укладаючи оспорюваний договір, діяв правомірно.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У вересні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Частиною пʼятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині пʼятій статті 403 цього Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду визначила, що справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 3, 215, 216, 369 ЦК України, статті 65 СК України, статті 6 Закону України "Про іпотеку" в контексті статті 16 ЦК України щодо врахування прав та інтересів добросовісного контрагента, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.
Мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
У постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц, від 05 липня 2017 року у справі № 552/4405/14-ц, від 16 серпня 2017 року у справі № 2608/12111/12 при розгляді спору про недійсність договору, укладеного одним із співвласників було застосовано принцип добросовісності та зроблено висновок, що: "укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя".
Натомість у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12 не було застосовано принцип добросовісності при розгляді спору про недійсність договору, укладеного одним із співвласників та зроблено висновок, що "розпорядження обʼєктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Як стаття 578 ЦК України, так і спеціальна норма - частина друга статті 6 Закону України "Про іпотеку", передбачають, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий обʼєкт нерухомості. Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України".