ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 761/27364/17
Провадження № 14-21цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Київській області),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що з 05 травня по 22 жовтня 2014 року він проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою ГУ МВС України в Київській області від 12 травня 2015 року. У довідці зазначено, що позивач у період з 04 червня по 21 жовтня 2014 року перебував у службовому відрядженні для виконання особовим складом завдань, визначених Законом України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" (далі - Закон № 638-IV), та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей. ОСОБА_3 є ветераном війни - учасником бойових дій.
Оскільки за весь період служби в органах внутрішніх справ він не отримав заробітної плати, просив стягнути з Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 55 986,05 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 330 899,14 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року залишено без змін.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, був звільнений згідно з наказом ГУ МВС України в Київській області, а тому заявлені позовні вимоги повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки вони повʼязані з проходженням позивачем публічної служби.
У січні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (субʼєкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то залежно від змісту вимог і субʼєктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України. Зазначено, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (субʼєктом владних повноважень) як субʼєктом публічного права та субʼєктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії субʼєкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. Вважала, що спір є спором про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь субʼєкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 05 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судом першої інстанції) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звʼязку зі здійсненням субʼєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звʼязку з публічним формуванням субʼєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.