ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 526/2339/17
Провадження № 14-571цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Департамент охорони здоровʼя Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Департамент),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.
у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту про зобовʼязання вчинити дії та
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобовʼязати Департамент визнати за наявними документами факт настання інвалідності по зору з дитинства та змінити йому причину інвалідності на "особу з інвалідністю з дитинства" з метою отримання соціальної допомоги.
На обґрунтування заявлених вимог посилався, що він не згодний з рішенням Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи (далі - Полтавський ОЦ МСЕК), яким йому встановлена друга група інвалідності по зору з 27 червня 2016 року. Вважав, що відмова Департаменту встановити йому за наявними у нього документами групу інвалідності з дитинства позбавила його соціальної допомоги.
Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статі 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Розʼяснено ОСОБА_3 право звернення з цим позовом до Полтавського окружного адміністративного суду.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2018 року залишено без змін.
Суди першої й апеляційної інстанцій керувалися тим, що предметом заявленого позову є оскарження рішення Полтавського ОЦ МСЕК та бездіяльності Департаменту з ненадання документів, необхідних для встановлення інвалідності, що відповідно до пунктів 1, 9 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції або прийняти нове рішення.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не зʼясував зміст позовних вимог та зробив помилковий висновок, що позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 28 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Встановлено, що рішенням Полтавського ОЦ МСЕК ОСОБА_3 встановлена друга група інвалідності по зору з 27 червня 2016 року від загального захворювання безтерміново.
У звʼязку з відмовою Департаменту встановити йому за наявними у нього документами групу інвалідності з дитинства для надання соціальної допомоги, ОСОБА_3звернувся до суду з позовом до Департаменту про зобовʼязання вчинити дії.
За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо інший порядок їх розгляду не передбачено законом.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу субʼєкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субʼєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субʼєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій субʼєкта владних повноважень протиправними та зобовʼязання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності субʼєкта владних повноважень протиправною та зобовʼязання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) субʼєкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - субʼєкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).