ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 461/1221/16
Провадження № 14-577цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Львівська міська рада (далі - Міськрада),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТК-Львів" (далі - ТОВ "ДТК-Львів"),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Міськради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ "ДТК-Львів", про визнання незаконною та скасування ухвали міської ради, та
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що ухвалою тринадцятої сесії шостого скликання Міськради від 26 грудня 2013 року № 3012 погоджено ТОВ "ДТК-Львів" місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1.
Зазначив, що він та мешканці будинків на АДРЕСА_3 заперечують проти відведення земельної ділянки площею 0,0148 га на АДРЕСА_1 в оренду для будівництва ТОВ "ДТК-Львів" строком на 10 років, оскільки вказаною ухвалою Міськради включено приблизно 1/3 частини всієї площі прибудинкової території житлового будинку на АДРЕСА_2.
Просив визнати незаконною та скасувати ухвалу Міськради тринадцятої сесії шостого скликання від 26 грудня 2013 року № 3012.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження факту належності спірної земельної ділянки до прибудинкової території житлового будинку на АДРЕСА_2. Права та інтереси позивача та мешканців суміжних будинків не порушені.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205, пункту 4 частини першої статті 307 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 оскаржується рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, однак міською радою при постановленні ухвали здійснювалися владні управлінські функції, тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є незаконною та необґрунтованою, оскільки вказана справа вже розглядалася в порядку адміністративного судочинства та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року постанову Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року у справі № 461/5949/14-а за позовом ОСОБА_3 скасовано, провадження у вказаній справі закрито, розʼяснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства, тому відповідно до частини третьої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі закриття провадження у справі повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається. Ним використано право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства, проте оскаржуваною ухвалою провадження у справі закрито. Такі відмови позбавляють його доступу до правосуддя.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 02 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу субʼєкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "субʼєкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субʼєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - субʼєкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Суди встановили, що ухвалою Міськради тринадцятої сесії шостого скликання від 26 грудня 2013 року № 3012 "Про погодження ТОВ "ДТК-Львів" місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1" погоджено ТОВ "ДТК-Львів" місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0148 га на АДРЕСА_1 в оренду строком на 10 років для будівництва та обслуговування житлових та громадських будівель за рахунок земель, що не надані у власність або користування (т. 1, а. с. 10).