Постанова
Іменем України
21 березня 2019 року
м. Київ
справа № 495/7421/15-ц
провадження № 61-6079св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 та касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2016 року у складі судді Мишко А. В. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2017 року у складі суддів КаларашаА. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ :
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,16 гектарів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 квітня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Позов мотивовано тим, що 14 липня 1998 року Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Шабівська сільська рада) на підставі заяви позивача було прийнято рішення та передано позивачу у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,16 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Вказане рішення було скасовано цією ж Шабівською сільською радою на підставі рішення від 14 липня 2006 року.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 лютого 2015 року, рішення Шабівської сільської ради "Про відміну рішень сільської ради" від 14 липня 2006 року - в частині скасування рішення Шабівської сільської ради від 14 липня 1998 року "Про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_4, площею 0,16 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, для ведення особистого селянського господарства" та в частині переведення зазначеної земельної ділянки, у приватну власність для ведення особистого селянського господарства - в землі запасу Шабівської сільської ради, скасовано.
Також було скасовано рішення Шабівської сільської ради від 25 липня 2014 року в частині передання ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,16 га, що розташована за цією ж адресою.
Проте, ОСОБА_5, 08 квітня 2015 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_6
Крім того, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року скасовано рішення реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 24 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2017 року, позов задоволено.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,16 гектарів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 квітня 2015 року між ОСОБА_5 Та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. - визнано недійсним.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що договір купівлі-продажу суперечить положенням статей 203, 215 ЦК України, а позов є обґрунтованим та доведеним.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності належним чином повідомлених відповідачів, належним чином не вирішено питання про склад осіб, які мають брати участь у розгляді справи, не залучено ОСОБА_11 (чоловіка відповідача ОСОБА_6), державного нотаріуса, який посвідчував оспорюваний договір та Шаблівську сільську раду, що не сприяло всебічному і повному зʼясуванню обставин справи.
Заявник посилається на те, що ОСОБА_4 обрала неналежний спосіб захисту прав, зокрема, з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки її права, як власника майна моли бути захищені лише шляхом подання індикаційного позову. Крім того, ОСОБА_6 посилається на те, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки та не може бути безпідставно позбавлена набутого у власність майна.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності належним чином повідомлених відповідачів, належним чином не вирішено питання про склад осіб, які мають брати участь у розгляді справи, не залучено державного нотаріуса, який посвідчував оспорюваний договір та Шаблівську сільську раду, що не сприяло всебічному і повному зʼясуванню обставин справи.
Судами не прийнято до уваги положення статті 125 ЗК України статті 182 ЦК України та не враховано, що ОСОБА_4 не була і не є власником спірної земельної ділянки, оскільки в установленому законом порядку державна реєстрація такого права не проводилась і державний акт не видавався. ОСОБА_5, на момент укладення договору купівлі-продажу мав законні права власника земельної ділянки, нотаріусом такі обставини перевірено, що свідчить про правомірність вказаного правочину. Крім того, вказаний правочинне порушує публічний порядок. Суди дійшли помилкових висновків про незаконність вибуття з володіння ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку, оскільки само по собі володіння земельною ділянкою у ОСОБА_4 не настало, на відміну від ОСОБА_5, який набув і зареєстрував право власності у встановленому законом порядку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 Справу витребувано із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху для виправлення недоліків.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційну скаргу ОСОБА_5 передано Верховному Суду та ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року за цією касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
У відзивах на касаційні скарги позивач проти доводів відповідачів заперечувала, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просила залишити без змін ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, як таких, що відповідають вимогам законності і обґрунтованості.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.