ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2019 року
м. Київ
справа № 755/2324/13-к
провадження № 51-2047км18
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григорʼєвої І. В.,
суддів Стефанів Н. С., Стороженка С. О.,
за участю
секретаря судового засідання Зінорук В. В.,
захисника ФедоренкаМ. О.,
засудженого ОСОБА_2,
прокурора Пономарьової М. С.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року ОСОБА_2 було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 5 травня 2014 року скасував згаданий вирок на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року, залишеним 29 березня 2017 року апеляційним судом без змін, ОСОБА_2 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено цивільні позови, а також питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин умисного тяжкого тілесного ушкодження.
Як установив суд, 11 листопада 2012 року о 00:30 біля будинку № 26 на вул. Старосільській у м. Києві ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних стосунків під час конфлікту з ОСОБА_3 умисно завдав останньому численних ударів руками та ногами по голові й тулубу, заподіявши цим потерпілому тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати згадані вирок від 30 листопада 2015 року та ухвалу від 29 березня 2017 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. За твердженням прокурора, зібрані у кримінальному провадженні докази доводять вчинення ОСОБА_2 умисного тяжкого тілесного ушкодження саме групою осіб, а висновок суду про відсутність такої кваліфікуючої ознаки є необґрунтованим, його було зроблено без належної оцінки всіх фактичних даних. Тому, на думку скаржника, місцевий суд неправомірно перекваліфікував суспільно небезпечне діяння засудженого з ч. 2 на ч. 1 ст. 121 КК, що потягло за собою невиправдану мʼякість покарання. Оскільки при перегляді вироку не було усунуто допущених порушень норм права, прокурор вважає незаконним і рішення суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_3 містяться аналогічні по суті доводи та вимога про скасування тих самих судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Однак 25 лютого 2019 року, тобто до початку касаційного розгляду, до Верховного Суду від потерпілого ОСОБА_3 надійшла заява про відмову ним від своєї касаційної скарги (в порядку ст. 432 КПК).У цій заяві він також заперечує проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор частково підтримав скаргу сторони обвинувачення та вважав, що необхідно скасувати з підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді; засуджений та його захисник заперечили обгрунтованість касаційних вимог прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд) не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Водночас Суд перевіряє в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи були додержані судами нижчих інстанцій процесуальні норми, які регулюють розгляд судами предʼявленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів, а також перевіряє правильність застосування норм матеріального права при кваліфікації діяння та призначенні покарання.
При вирішенні питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою суди мають керуватися приписами частин 2 та 4 ст. 17 КПК, згідно з якими ніхто не зобовʼязаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з приписами ч. 3 ст. 62 Конституції України.