Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 490/3028/18-ц
провадження № 61-218св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - державне підприємство "Миколаївський суднобудівний завод",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду
м. Миколаєва, у складі судді Гуденко О. А., від 21 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії судів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, від 29 листопада
2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод" (далі - ДП "Миколаївський суднобудівний завод") про стягнення невиплачених сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 19 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року працював консультантом з фінансово-економічних та юридичних питань у ДП "Миколаївський суднобудівний завод". При звільненні йому не було виплачено заборгованість із заробітної плати за період з 01 грудня 2012 року по 28 лютого 2013 року та компенсацію за невикористану відпустку.
Посилаючись на порушення його трудових прав, ОСОБА_3 просив стягнути з ДП "Миколаївський суднобудівний завод" 8 385, 00 грн невиплаченої заробітної плати та 1 537, 25 грн компенсації за 11 днів невикористаної відпустки, а також 179 718, 50 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 вересня
2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідачем не було здійснено повного розрахунку з ним за виконану роботу на момент звільнення. Позивач не довів факту наявності заборгованості по заробітній платі, а також розмір такої заборгованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильний та обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту, що на час його звільнення (28 лютого 2013 року) він мав право на отримання заробітної плати за період з грудня 2012 року по лютий 2013 рік, яку відповідач не виплатив в день звільнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, неправильно встановлено фактичні обставини справи. Зокрема, судами безпідставно взято до уваги копії контрольного табелю про кількість відпрацьованих днів, які не відповідають типовій формі № 5-ПН, затвердженій наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489. Окрім того, у вказаних табелях взагалі відсутні відомості про фіксацію відпрацьованих позивачем годин, а також будь-які відомості, які стосуються позивача. Між позивачем та відповідачем діяв трудовий договір, укладений на невизначений строк, і зміни до нього, у тому числі щодо істотних умов праці (систем та розміру оплати праці, неповного робочого часу і т. д.), не вносилися, а тому нарахування і виплати повинні були здійснюватися роботодавцем у розмірі, не менше посадового окладу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до ДП "Миколаївський суднобудівний завод" про стягнення невиплачених сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні призначено до судового розгляду.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 19 вересня 2012 року ОСОБА_3 займав посаду консультанта з фінансово-економічних та юридичних питань відділу договорів та маркетингу у ДП "Суднобудівний завод імені 61 комунара", який з 2017 року перейменовано в ДП "Миколаївський суднобудівний завод" (а. с. 5, 7).
У цей період у звʼязку з обмеженим обʼємом виробництва завод працював в режимі неповного робочого часу, з кількістю працівників, необхідною для виконання певного замовлення, із сумарним обліком робочого часу, що підтверджується наказами ДП "Суднобудівний завод імені 61 комунара" від 04 вересня 2012 року № 331, від 02 жовтня 2012 року № 401, від 23 жовтня 2012 року № 428, від 25 грудня 2012 року № 550 (а. с. 58-60).
За період вересень-листопад 2012 року заробітна плата працівникам заводу, у тому числі й ОСОБА_3, нараховувалась, виходячи з фактично відпрацьованого часу (а. с. 16). Заробітну плату у період вересень-листопад 2012 року позивач отримував за фактично відпрацьований час, виходячи із умов праці, які були запроваджені на підприємстві до його працевлаштування.
Згідно із табелями робочого часу (а. с. 20-25) та відомостями по цеху 672 (а. с. 62-64) у період з 01 грудня 2012 року ОСОБА_3 не працював.
Факт відсутності ОСОБА_3 на роботі у період з 01 грудня 2012 року по 20 лютого 2013 року підтверджується доповідною посадової особи відділу кадрів заводу з резолюцією керівника про організацію звільнення (а. с. 57).
Заробітна плата позивачу за період з грудня 2012 року по лютий 2013 рік не нараховувалась та не виплачувалась.
Наказом № 27 від 28 лютого 2013 року ОСОБА_3 звільнено з роботи за статтею 38 КЗпП України (а. с. 6).
На час звільнення позивачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку, розмір якої після утримання обовʼязкових податків складає 411, 18 грн (а. с. 17).
Нараховану компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_3 отримав одночасно з іншою заборгованістю 07 травня 2014 року у загальній сумі 2 720, 10 грн (а. с. 26, 27).
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.