Постанова
Іменем України
21 березня 2019 року
м. Київ
справа № 148/159/17
провадження № 61-25725св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу директора товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" - Бичкової І. П., на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області в складі судді Штифурко Л. А. від 08 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області вскладі суддів: Медяного В. М., Денишенко Т. О., Берегового О. Ю., від 28 вересня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Єврокар Україна" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягненням коштів.
Позов обґрунтовано тим, що 25 листопада 2016 року між ним та відповідачем був укладений договір № 192 фінансового лізингу, згідно умов якого ТОВ "Єврокар Україна", як лізингодавець, взяло на себе зобовʼязання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування ОСОБА_4, як лізингоодержувачу, на строк та на умовах передбачених договором. Предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб марки "ЗАЗ Форза", комплектація "Люкс", обʼємом двигуна 1,5, тип КПП "механіка", привід "передній". Згідно пункту 8.2 лізингового договору сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 8 150,85 дол. США, що еквівалентно 280 550 грн. Згідно пункту 1.7 лізингового договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, - сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті9.5 статті 9 такого договору.
На виконання умов договору лізингу ОСОБА_4 внесені на рахунок відповідача кошти в розмірі 15 298,50 грн як комісію за організацію договору фінансового лізингу № 192 від 25 листопада 2016 року.
Позивач указував на те, що укладений між ним та відповідачем договір фінансового лізингу № 192 від 25 листопада 2016 року не відповідає вимогам закону та порушує його права як споживача фінансових послуг, оскільки на час його укладення відповідач не мав відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, як це вимагає пункт 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Також, договір фінансового лізингу укладений без нотаріального посвідчення.
Посилаючись на зазначене та указуючи на недійсність договору, позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 192 від 25 листопада 2016 року, укладений між ним та відповідачем та стягнути з відповідача на його користь сплачену комісію в розмірі 15 298,50 грн, а також стягнути судові витрати з відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_4 15 298 грн 50 коп. сплаченої комісії.
Стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна" в дохід держави 1600 грн судового збору.
В решті позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 25 листопада 2016 року договір лізингу між ОСОБА_4 та ТОВ "Єврокар Україна" є змішаним договором, який містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, а тому його укладення без нотаріального посвідчення суперечить положенням статей 806 та 779 ЦК України, що має наслідком нікчемність правочину відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним. Одночасно, встановивши нікчемність правочину, суд першої інстанції застосував наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно до пункту 2 частини першої статті 216 ЦК України, стягнувши з відповідача на користь позивача грошові кошти, отримані на його виконання. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд одночасно не взяв до уваги заявлені позивачем інші підстави недійсності правочину, зважаючи на нікчемність договору.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" відхилено. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, директор ТОВ "Єврокар Україна" - Бичкова І. П., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову. Скаржником указано, що суди не дослідили питання необхідності нотаріального посвідчення оспорюваного договору лізингу, оскільки стаття 799 ЦК України не є спеціальною нормою, яка регулює правочини лізингу, а є загальною та може застосовуватися після застосування положень Закону України "Про фінансовий лізинг", яким не передбачено обовʼязкового нотаріального посвідчення договору лізингу.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 25 листопада 2016 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ "Єврокар Україна" укладено договір фінансового лізингу № 192.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 даного договору ТОВ "Єврокар Україна", як лізингодавець, бере на себе зобовʼязання придбати предмет лізингу - транспортний засіб марки "ZAZ Forza", комплектації "Lux", обʼємом двигуна 1,5, тип КПП "механіка", привід "передній", у власність та передати його у користування позивачу, як лізингоодержувачу. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними зобовʼязань по ньому. Строк лізингу починається з моменту передачі предмету лізингу та підписання акту приймання-передачі та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 3 до договору. Дія договору припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачем, або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю, чи в інших випадках передбачених законом (пункт 2.1 договору).
Згідно пункту 1.7. договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, - сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті 9.5 статті 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті 9.5 статті 9 даного договору.
У пункті 8.2 договору сторони погодили, що вартість предмета лізингу, на момент укладення договору становить 8 154,85 дол. США, що еквівалентно 280 550 грн.
Пунктами 12.1, 12.2 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача у разі розірвання договору за його бажанням, а також в разі розірвання його лізингодавцем в односторонньому порядку. Визначено порядок повернення авансового платежу та сплату штрафів в разі дострокового розірвання договору з боку лізингоодержувача.
На виконання умов договору лізингу ОСОБА_4 25 листопада 2016 року сплатив на рахунок відповідача ТОВ "Єврокар Україна" комісію за організацію договору фінансового лізингу в розмірі 15 298,50 грн, що підтверджується наданою стороною копією квитанції від 25 листопада 2016 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.