Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 742/218/18-ц
провадження № 61-24015св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_3,
заінтересовані особи: Прилуцька обʼєднана державна податкова інспекція Державної фіскальної служби в Чернігівській області, Прилуцький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01 березня 2018 року у складі судді Бобрової І. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог заяви
У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою, у якій просив визнати виконавчий лист, виданий 12 листопада 2010 року Прилуцьким міськрайонним судом на виконання рішення суду від 01 листопада 2010 року у справі № 2-1997/2570 за позовом Прилуцької обʼєднаної податкової інспекції Державної податкової адміністрації Чернігівської області до нього про стягнення заборгованості в сумі 577 049 грн 17 коп., таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 лютого 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
ОСОБА_3 оскаржив ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 лютого 2018 року повернуто на підставі пункту 4 частини першої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Апеляційний суд зробив висновок про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, подана представником ОСОБА_4, у якій він, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження у складі колегії із пʼяти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Представник ОСОБА_3 вважає, що апеляційний суд незаконно повернув апеляційну скаргу, порушивши його конституційне право на апеляційний перегляд судового рішення. Норми ЦПК України не містять прямої заборони на право апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст відзиву
Від Прилуцької обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області надійшов відзив, у якому її представник просить залишити без задоволення касаційну скапну ОСОБА_3, оскільки оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою.
Обставини справи
Установлено, що 19 січня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про визнання виконавчого листа у справі за позовом Прилуцької обʼєднаної податкової інспекції Державної податкової адміністрації Чернігівської області про стягнення з нього податкової заборгованості у сумі 577 049 грн 17 коп. таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою від 05 лютого 2018 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_3
22 лютого 2018 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу місцевого суду, яку апеляційний суд оскаржуваною ухвалою повернув заявникові.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженого судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норми права
Суд апеляційної інстанції, застосувавши положення пункту 4 частини першої статті 357 ЦПК України, виходив із того, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції, яка не входить до переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України, і не може бути оскаржена окремо від рішення суду першої інстанції, тому вона підлягає поверненню.
Однак із таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Крім того, у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено положення, згідно з яким право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.