Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 487/2723/17
провадження № 61-43095св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року у складі судді: Щербини С. В., ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2018 року у складі судді: Бондаренка Т. З., ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П., та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про визнання недійсним кредитного договору.
Позовна заява обґрунтована тим, що 25 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір, на підставі якого позивач отримав кредитну карту "Універсальна 55" з кредитним лімітом на платіжну картку у розмірі 500,00 грн та строком на 12 місяців. Позивач користувався зазначеною карткою та вчасно погашав заборгованість за кредитом. У подальшому між сторонами не було підписано жодних документів. Однак, у травні 2015 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із позовом до позивача, посилаючись на порушення останнім умов кредитного договору. При цьому банк в обґрунтування позовних вимог посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які позивач не підписував.
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказував, що між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" не було підписано жодних умов кредитування, а підписуючи анкету-заяву від 25 лютого 2010 року останній лише підтверджував достовірність наданої ним інформації. В момент підписання анкети-заяви від 25 лютого 2010 року позивач був введений в оману працівниками відповідача щодо підписання та істотних умов кредитного договору та у нього не було волевиявлення на укладання кредитного договору на конкретних умовах в силу їх відсутності в тексті такої анкети. Крім того в тексті анкети відсутні встановлені законодавством обовʼязкові умови, які необхідні для укладення кредитного договору. Вказував на те, що оскільки він є людиною похилого віку із поганим зором, не вміє користуватися Інтернетом та не має компʼютера, то у нього не було можливості самостійно ознайомитися з Умовами та Правилами банку на його офіційному сайті. Посилався на статті 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач та зазначав, що відповідач вдався до нечесної підприємницької практики.
ОСОБА_4, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати:
порушеними його права як споживача фінансових послуг;
недійсним кредитний договір, оформлений у формі анкети-заяви від 25 лютого 2010 року, у звʼязку із укладенням його під впливом обману зі сторони АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави, передбачені статтею 230 ЦК України та статтями 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" для визнання недійсним кредитного договору. Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому частково виконував його умови.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 грудня 2015 року, яке набрало чинності, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволені частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ "ПриватБанк" 20 837,90 грн в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 лютого 2010 року. В указаному рішенні суду встановлено, що позивач, підписуючи анкету-заяву від 25 лютого 2010 року, приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг у банку та тим самим підтвердив свою згоду, що підписана ним анкета-заява разом з вказаними Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між ним та АТ КБ "ПриватБанк" договір. Обставини, встановлені у даній справі щодо укладення кредитного договору та його умов, в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення для даної справи.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід суддям апеляційного суду Миколаївської області Галущенку О. І., Лисенку П. П. відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 заявив відвід суддям Лисенку П. П. та Галущенку О. І., з тих підстав, що вони брали участь у розгляді цивільної справи № 487/3823/15-ц, провадження № 22-ц/784/393/16, де він був стороною по справі, і під час розгляду судді висловлювали думки щодо обставин її розгляду. Посилаючись на частину четверту статті 36 ЦПК України суд зробив висновок, що обставини, на які посилався ОСОБА_4, не можуть бути підставою для відводу.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року заяву ОСОБА_4 про відвід суддям апеляційного суду Миколаївської області Галущенку О. І., Лисенку П. П. залишено без розгляду.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом вже була розглянута заява ОСОБА_4 про відвід суддям апеляційного суду Миколаївської області Галущенку О. І., Лисенку П. П. з підстав того, що вони приймали участь у розгляді іншої цивільної справи, де позивач був стороною та під час вирішення судової справи судді вчинили дії які, на думку ОСОБА_4, викликають сумнів у їх неупередженості і обʼєктивності. Тому на підставі частини пʼятої статті 39 ЦПК України зробив висновок, що заяву про відвід, який заявлений повторно з підстав, розглянутих раніше, необхідно залишити без розгляду.
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Аргументи учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2018 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року, у якій просив скасувати оскаржені рішення судів та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди незаконно визнали, що рішенням по іншій справі № 487/3823/15-ц було встановлено обставини укладання кредитного договору, отримання кредитних коштів та зробили неправильний висновок, що кредитний договір є дійсним. В апеляційному суді справа розглядалася колегією суддів, до складу якої увійшли судді Лисенко П. П. і Галущенко О. І., які входили до колегії при розгляді іншої справи №487/3823/15-ц, де судді дійшли незаконного висновку про наявність кредитного договору за фактичної відсутності такого. Отже у ОСОБА_4 були підстави недовіряти складу суду, однак ухвалами у задоволенні відводів йому було відмовлено. Надані позивачем виписки з особового рахунку є неналежними доказами, інформація в них не співпадає. Суд незаконно відмовив у витребуванні у відповідача документів, що свідчать про укладення кредитного договору, про передання кредитних коштів. Анкета-заява від 25 лютого 2010 року є фактично опитувальним листком для клієнтів банку стандартної форми, де відсутні умови, які є необхідними для укладання кредитного договору. Банк вдався до нечесної підприємницької практики та включив до анкети речення про приєднання до умов кредитування, з якими позивач не був ознайомлений. З посиланням на Закон України "Про захист прав споживачів" ОСОБА_4 зазначає, що банк не ознайомлював його з жодними правилами, тарифами, умовами банківських послуг.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09 листопада 2016 року, у справі № 487/3823/15-ц за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в рахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 25 лютого 2010 року стягнуто з ОСОБА_4 13 045,30 грн заборгованості за кредитом, 7 342,60 грн заборгованості по процентам за користування кредитом і 450,00 грн заборгованості за пенею.