Постанова
іменем України
19 березня 2019 року
м. Київ
справа № 760/25710/13-к
провадження № 51-3225км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисників Онищука В.В., Філонової Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 та його захисника Філонової Л.М., потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на вирок Соломʼянського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110090009022, за обвинуваченням
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вишгород Київської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 136 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соломʼянського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року ОСОБА_3 засуджено за частиною 3 статті 136 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років.
На підставі пункту 3 частини 1 статті 49 КК ОСОБА_3 звільнено від покарання у виді обмеження волі строком 5 років у звʼязку із закінченням строків давності.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком чинності залишено у виді застави.
Заставу в розмірі 57 350 грн після набрання вироком чинності повернуто заставодавцю Філоновій Л.М.
З ОСОБА_3 та ОСОБА_9 стягнуто в солідарному порядку у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - 34 208 грн; ОСОБА_4 - 7927 грн; ОСОБА_7 - 6500 грн; у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_6 - 50 000 грн; ОСОБА_5 - 50 000 грн; ОСОБА_4 - 50 000 грн; ОСОБА_7 - 50 000 грн.
Також за цим вироком засуджено ОСОБА_9 за частиною 2 статті 121, частиною 1 статті 185 КК, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Згідно з вироком ОСОБА_3 та ОСОБА_9 визнано винуватими та засуджено за злочини, вчинені за таких обставин.
22 жовтня 2009 року в період з 02:50 до 03:15 ОСОБА_9 біля будинку № 61 на просп. Відрадному в м. Києві, де в цей час перебував і ОСОБА_3, під час конфлікту з раніше йому не знайомим ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин підійшов до останнього і умисно завдав йому не менше 2-3 ударів руками в голову. Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_9 відвів ОСОБА_10 за ріг зазначеного будинку, де умисно ударив його ліктем правої руки в голову, від чого ОСОБА_10 впав на асфальт на спину та не підіймався.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_10 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя потерпілого в момент заподіяння, від яких ОСОБА_10ІНФОРМАЦІЯ_2 року об 11:30 помер в Київській лікарні швидкої медичної допомоги.
ОСОБА_3, усвідомлюючи, що потерпілий ОСОБА_10 після отриманих у голову ударів перебуває в небезпечному для життя стані, не надав йому допомоги за можливості надати таку допомогу та не повідомив про такий стан потерпілого належним установам.
Також ОСОБА_9 після заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_10, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, а потерпілий ОСОБА_10 через свій фізичний стан не усвідомлює факту протиправного вилучення належного йому майна, оглянув вміст кишень одягу останнього та таємно викрав майно ОСОБА_10 на суму 425 грн, чим завдав матеріальної шкоди на цю суму.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року вирок Соломʼянського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року щодо засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_9 скасовано в частині вирішення цивільних позовів. Залишено без розгляду цивільні позови потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про стягнення із засуджених матеріальної та моральної шкоди.
У решті вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Філонова Л.М. ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у звʼязку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 136 КК. Зі змісту скарги вбачається, що вона посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
На думку захисника, докази у кримінальному провадженні спростовують висновки судів про винуватість ОСОБА_3, апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями щодо винуватості останнього, кваліфікації його дій, призначення покарання.
Вважає, що суди неправильно застосували частину 3 статті 136 КК при встановленні фактичних обставин провадження та неправильно надали цим обставинам правову оцінку, тобто помилково витлумачили матеріальний закон щодо можливості вчинення такого кримінального правопорушення без причинного звʼязку з його наслідками, що, на її думку, суперечить розумінню точного змісту такої норми кримінального закону.
Разом з цим наголошує на тому, що не діяння ОСОБА_3 стало причиною смерті потерпілого ОСОБА_10, а комплекс пошкоджень голови, які були несумісні з життям, а тому на її переконання відсутній причинно-наслідковий звʼязок між діяннями її підзахисного та наслідками злочину.
Вважає помилковими висновки апеляційного суду про те, що відсутність причинно-наслідкового звʼязку не є підставою для скасування вироку суду, оскільки причинний звʼязок між діянням та наслідками є обовʼязковим елементом обʼєктивної сторони кримінального правопорушення за частиною 3 статті 136 КК.
На думку захисника, дії особи кваліфікуються за наведеною нормою кримінального закону, якщо особа могла усвідомлювати про перебування потерпілого у небезпечному для життя стані, як субʼєктивної сторони складу такого злочину, а також за наявності про це доказів.
Вказуючи на відсутність субʼєктивної сторони злочину за частиною 3 статті 136 КК, захисник зазначила, що ОСОБА_3 не міг оцінювати та усвідомлювати рівень небезпечності стану потерпілого, оскільки він переставляв свій транспортний засіб, потерпілий перебував у стані алкогольного спʼяніння, сам потерпілий був ініціатором конфлікту, у провадженні відсутні докази про можливість усвідомлення небезпечного стану потерпілого, висновки судів побудовано на припущеннях, висвітлені показання ОСОБА_3 вважає надуманими, а суди не дотрималися принципу оцінки доказів.
Також наголошує на порушенні судом першої інстанції вимог статті 37 КПК, на які не звернув уваги і апеляційний суд, оскільки не було перевірено повноважень прокурорів, які брали участь у судових засіданнях, та безпідставно допущено їх до судового розгляду. Зазначається про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про надання копії обвинувального акта потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно до вимог частини 2 статті 338 КПК.
Також вважає, що у провадженні відсутні записи судових засідань 13 вересня 2013 року та 04 липня 2014 року, замість журналу судового засідання від 30 травня 2014 року в матеріалах наявний акт від 30 травня 2014 року, відсутні документи на підтвердження повноважень захисника ОСОБА_11 як представника потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до статей 50, 58 КПК, а надані ним документи, на думку Філонової Л.М., є такими, що подані особою, яка не має на це повноважень відповідно до процесуального закону.
Захисник вважає, що потерпілим повинно було бути повідомлено про судові засідання попри наявність їх заяв про судовий розгляд за їхньої відсутності, а також не досліджено в повному обʼємі даних, що характеризують особу засудженого.
На думку захисника, на вказані порушення апеляційний суд не звернув уваги, а доводи в апеляційній скарзі не проаналізовано та на них не надано відповідей.
У доповненнях до касаційної скарги засуджений вказує на те, що відповідно до частини 1 статті 76 КПК повторна участь судді Захарова А.С. була неприпустима та залишена поза увагою суду апеляційної інстанції. Зокрема, він наводить обставини повторного розгляду кримінального провадження після скасування апеляційним судом ухвали зазначеного судді про повернення прокурору обвинувального акта для усунення виявлених недоліків.
У касаційні скарзі потерпілі зазначають, що наявні протиріччя між висновками судів та доказами у провадженні, а саме: дії ОСОБА_3 також необхідно було кваліфікувати за частиною 2 статті 121 КК, саме він організував своїх друзів для того, щоб "розібратися" із ОСОБА_10; він привіз їх до м. Києва та, на їх переконання, прослідковується його зацікавленість та у нього наявний мотив; ОСОБА_3 завдав ударів у голову потерпілому; у ОСОБА_9 було виявлено тілесні ушкодження на руках; судами не було взято до уваги, що останній займався спортом; з матеріалів провадження зникли матеріали; судами не враховано факту співучасті; не враховано записів розмов; мінливість показань ОСОБА_12 і ОСОБА_13, яким не надано належної оцінки; чітко не встановлено, хто саме заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого; не вилучено мобільного телефону відповідно до протоколу місця події; апеляційним судом зазначено про відсутність у ОСОБА_9 попередніх судимостей, що не відповідає матеріалам провадження; неправомірна перекваліфікація слідчим дій ОСОБА_3 та ОСОБА_9
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, які підтримали касаційну скаргу захисника та доповнення до неї засудженого, а також не заперечували проти задоволення касаційної скарги потерпілих, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Мотиви Суду
Висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_9 за частиною 2 статті 121, частиною 1 статті 185 КК, кваліфікація його дій та призначене покарання ніким не оспорюється, а тому касаційний суд виходить з обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з касаційних скарг, засуджений ОСОБА_3, його захисник та потерпілі вбачають помилки при кваліфікації дій засудженого ОСОБА_3
Відповідно до матеріалів кримінального провадження дії ОСОБА_3 кваліфіковано за частиною 3 статті 136 КК, оскільки він своїми умисними діями не надав потерпілому ОСОБА_10 допомоги за можливості її надати та не повідомив про такий стан потерпілого належним установам та особам, що спричинило смерть потерпілого.
Досліджуючи питання кваліфікації дій засудженого ОСОБА_3 за частиною 3 статті 136 КК, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з письмових доказів та показань засуджених і свідків.
З показань засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_3, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, а також показань потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 встановлено приїзд ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_13 до місця, де був потерпілий ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_12; місце та час конфлікту між потерпілим ОСОБА_10 та засудженими ОСОБА_9 та ОСОБА_3; ревнощі як причину конфлікту між ними; місце розташування кожного з очевидців події по щодо потерпілого; завдання ОСОБА_9 потерпілому тілесних ушкоджень голови; падіння потерпілого на асфальтне покриття; стан потерпілого одразу після падіння, який згідно з показаннями засудженого ОСОБА_9 лежав на спині з відкритими очима та тяжко дихав; перевірку ОСОБА_3 стану потерпілого та залишення останнього в такому стані; відʼїзд ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з місця події на транспортному засобі; залишення без обговорення стану потерпілого, недоведення до відома стану потерпілого ні один одному, ні спеціальним службам.
Наведені у показаннях обставини було підтверджено під час відтворень обстановки та обставин події за участю ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_12, проведених у тому числі за участю спеціаліста ОСОБА_18, а за висновками експертних досліджень та розʼяснень експерта ОСОБА_19 встановлено характер та локалізацію отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, причинно-наслідковий звʼязок.
Згідно з висновками судово-медичних експертиз від 12 січня 2010 року №83/2297/3 та від 16 березня 2012 року №31/2273/2 встановлено кількість завданих ушкоджень потерпілому, а саме не менше 4 разів, виникнення тілесних ушкоджень внаслідок ударів кистю руки, зібраної в кулак, взутою ногою, прямий причинно-наслідковий звʼязок між комплексом ушкоджень голови та причиною настання смерті потерпілого. Також у висновку вказано на те, що комплекс ушкоджень голови, які обумовили формування черепно-мозкової травми має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, оскільки кожне з них окремо, так само як і їх сукупність могли обумовити настання смерті.
Оцінивши показання засуджених, свідків та потерпілих, а також письмові докази, враховуючи зміст частини 3 статті 136 КК, апеляційний суд погодився з правовою кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_3 за наведеною нормою кримінального закону.
Досліджуючи зміст статті 136 КК та спростовуючи доводи в апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції був переконаний, що в діянні особи наявний такий склад злочину лише тоді, коли вона достовірно знала про небезпеку, що загрожує потерпілому, і про те, що вказана небезпека загрожує життю останнього.
На переконання суду апеляційної інстанції, моментом закінчення злочину є ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам. Для кваліфікації злочину немає значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоровʼю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не здатна була відвернути смерть людини, це не виключає її відповідальності за цією статтею кримінального закону.
Визнані необґрунтованими доводи сторони захисту про відсутність причинно-наслідкового звʼязку між діяннями ОСОБА_3, що полягають у ненаданні допомоги особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані, та наслідками у виді настання смерті цієї особи, оскільки до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили настання його смерті, ОСОБА_3 не має жодного відношення, з огляду на те, що субʼєктом відповідальності за статтею 136 КК є особа, на якій не лежить правовий обовʼязок надання допомоги і яка не поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.
Перевіряючи правильність тлумачення частини 3 статті 136 КК, а разом і з цим правильність кваліфікації дій ОСОБА_3, колегія суддів виходить з того, що відповідно до положень статті 3 Конституції України людина, її життя і здоровʼя, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищими соціальними цінностями (ухвала Верховного Суду України від 6 березня 2014 року №5-1кс14).