Постанова
Іменем України
21 березня 2019 року
м. Київ
справа № 639/4890/17-ц
провадження № 61-37617св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" регіональна філія "Південна залізниця" виробничий підрозділ "Електровозне депо Харків-Головне",
представник відповідача - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2018 року у складі судді Труханович В. В. та постанову апеляційного суду Харківської області від 03 травня 2018 року у складі суддів Котелевець А. В., Овсяннікової А. І., Піддубного Р. М.,
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" регіональна філія "Південна залізниця" виробничий підрозділ "Електровозне депо Харків-Головне" (далі - ПАТ "Укрзалізниця" РФ "Південна залізниця" ВП "ЕД Харків-Головне"), вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив зобовʼязати відповідача виплатити йому різницю заробітної плати між спеціальностями помічник машиніста електровозу "ЕД Харків - Жовтень" та слюсар з ремонту рухомого складу за період з грудня 2004 року (час відсторонення його від роботи за станом здоровʼя) по липень 2013 року (час визнання відповідачем професійного захворювання) в сумі 803 400 грн, зобовʼязати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 100 000 грн.
Позов мотивовано тим, що позивач працював в Електровозному депо "Харків-Жовтень" Південної залізниці на посаді помічника машиніста електровоза та машиніста електровозу з 1987 року по жовтень 2004 року. Під час проходження медичного обстеження у нього виявлено загальне захворювання, про що складено епікріз-виписку від 22 листопада 2004 року.
У листопаді 2004 року під час проходження щорічного медичного огляду на підставі епікріза-виписки від 22 листопада 2004 року лікувальна консультативна комісія Дорожньої клінічної лікарні ст. Харків визнала його непридатним до роботи помічником електровоза та у висновку вказала, що він придатний до праці за професією слюсаря з ремонту рухомого складу дільниці контрольно-вимірювальних приладів.
У звʼязку з наведеним, позивач був відсторонений від роботи машиніста та помічника електровозу за станом здоровʼя та переведений 27 грудня 2004 року за власним бажанням на посаду слюсаря з ремонту рухомого складу електровозного депо.
При обстежені в клініці Державного підприємства "Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці та професійних захворювань" Харківського Національного медичного університету з 12 січня 2009 року по 16 лютого 2009 року лікарсько-експертною комісією від 11 лютого 2009 року прийнято рішення про наявність у позивача професійного захворювання (вібраційна хвороба).
З 24 липня 2009 року по 07 серпня 2009 року позивача обстежено в умовах стаціонару клініки профзахворювань Державної установи "Інститут медицини праці Академії медичних наук України".
Рішенням Центральної лікарсько-експертної комісії профзахворювань "Інститут медицини праці Академії медичних наук України" від 27 жовтня 2009 року позивачу встановлено остаточний діагноз, а саме захворювання не повʼязано з умовами праці, враховуючи його клінічні прояви, а також розвиток через пʼять років після припинення роботи в небезпечних умовах праці.
Разом з тим, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2012 року висновок Центральної лікарсько-експертної комісії Державної установи "Інститут медицини праці Академії медичних наук України" від 27 жовтня 2009 року визнано недійсним.
За висновком Українського науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності у позивача виявлена патологія нервової системи, яка не дає підстав для встановлення групи інвалідності. Враховуючи рекомендації інституту, обласна МСЕК № 1 встановила йому 25% втрати працездатності.
15 березня 2013 року складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання на підприємстві Відокремлений підрозділ "Електровозне депо "Харків "Жовтень" Державного підприємства "Південна залізниця", затверджений Головним державним санітарним лікарем Південної залізниці, а 16 вересня 2013 року Відділенням дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві професійних захворювань України у м. Харкові позивачу призначена та виплачувалась щомісячна страхова виплата з 07 травня 2013 року по 31 травня 2014 року.
Позивач посилався на те, що з грудня 2004 року по липень 2013 року (тобто протягом 103 місяців) з вини роботодавця він не отримав різницю у заробітній платі за спеціальністю помічника машиніста електровозу і спеціальністю, під час праці за якою він отримав професійне захворювання, та спеціальністю, за якою він працював на початок отримання соціальних гарантій.
За період з грудня 2004 року по липень 2013 року (тобто за 103 місяці) його заробіток мав становити суму в розмірі 927 000 грн, з розрахунку середньомісячної заробітної плати помічника машиніста у розмірі 9 000 грн. У звʼязку з профзахворюванням та переведенням його на посаду слюсаря з рухомого складу з 2004 року по 2013 рік йому була нарахована за 103 місяці заробітна плата в розмірі 123 600 грн із розрахунку 1200 грн (середньомісячна заробітна плата).
У звʼязку з наведеним позивач вважав, що в результаті перешкоджань роботодавцем у встановленні йому професійного захворювання з 2004 року по 2013 рік він не отримав заробітну плату в розмірі 803 400 грн із розрахунку: 123 600 грн - 927 000 грн.
Крім того, діями відповідача йому завдано моральних страждань, оскільки роботодавець не визнає його професійне захворювання.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 03 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 травня 2014 року у цивільній справі № 639/300/14-ц було встановлено, що згідно наявних у матеріалах справи доказів та на періодичному медогляді в 2004 році ОСОБА_4 за загальним захворюванням був визнаний не придатним у своїй професії і не міг продовжувати виконання трудових обовʼязків за посадою помічника машиніста, тому за його заявою він переведений на посаду слюсаря на підставі наказу №79 від 27 грудня 2004 року.
Вважати, що підставою для видання наказу №79 від 27 грудня 2004 року про переведення позивача з посади помічника машиніста на посаду слюсаря було професійне захворювання, наявність якого була прихована роботодавцем, у справі не має. Відповідно відсутні підстави, визначені законом для задоволення вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди з відповідача, яка складається з різниці заробітку позивача за посадами помічника машиніста та слюсаря.
Оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 квітня 2014 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 травня 2014 року в частині відшкодування моральної шкоди, на користь позивача вже стягнуто 50 000 грн моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених в контексті даної справи позовних вимог про відшкодування такої ж шкоди у розмірі 100 000 грн.
У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними рішення та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що роботодавець порушив вимоги статті 43 Конституції України, якою проголошено право на працю; пункт 13 постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням", згідно з яким середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоровʼя і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності; статтю 9 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХП (з наступними змінами) "Про охорону праці" щодо відшкодування шкоди у разі ушкодження здоровʼя працівників або у разі їх смерті.