Постанова
Іменем України
21 березня 2019 року
м. Київ
справа № 303/2893/13-ц
провадження № 61-21843 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророк В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2015 року у складі суддів Готра Т. Ю., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просив визнати недійсним договір про відсотки, укладений 05 квітня 2012 року, між ним та відповідачем.
Позов мотивовано тим, що відповідач предʼявив договір від 5 квітня 2012 року, сторонами якого вони є, про сплату процентів за користування позиченими грошовими коштами. Проте, цей договір позивач не підписував, що свідчить про відсутність у нього волевиявлення на укладення такого договору та є підставою для визнання його недійсним.
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2014 року у складі судді Гейруша В. Б. позов задоволено.
Визнано недійсним договір, укладений 05 квітня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір позивач не підписував, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення такого договору та є підставою для визнання вказаного договору недійсним.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 травня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 травня 2014 року скасовано з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.
За результатами нового апеляційного розгляду справи, ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що почеркознавчою експертизою встановлено, що підписи від імені ОСОБА_4 у договорі від 05 квітня 2012 року - виконані не ним. Вказана обставина свідчить про відсутність у позивача волевиявлення на укладення спірного договору. Наявність у договорі від 05 квітня 2012 року рукописного тексту позивача про те, що з тектосм договору він ознайомлений та згодний, не є доказом укладення договору, оскільки відсутність в договорі такого елементу як підпис позивача, яким скріплюється письмовий документ, свідчить про відсутність у нього волевиявлення на укладення цього договору.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлену ним ухвалу та відмовити у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував обставин сплати позивачем відсотків на протязі 14 місяців та не звернув увагу на те, що представник позивача визнала факт сплати позивачем відсотків по договору від 5 квітня 2012 року.
В судовому засіданні апеляційної інстанції було надано письмові докази щодо виплати відсотків з 15 березня 2013 року відповідно до договору від 5 квітня 2012 року для огляду та приєднання до матеріалів справи, але суд оглянувши їх, не дав належної оцінки та відмовив в клопотанні щодо приєднання їх до матеріалів справи.
Отже апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги не надав належної оцінки доказам, не дослідив їх у повному обсязі та відмовив у їх приєднанні до матеріалів справи.
Судом апеляційної інстанцій не взято до уваги вимоги частини другої статті 205 ЦК України, відповідно до якої правочин, для якого законом не встановлена обовʼязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Факт того, що особа приступила до виконання зобовʼязання, не може суперечити волі. Тобто ОСОБА_4 на протязі чотирнадцятьох місяців сплачував відсотки по договору.
Апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що відносно позивача ОСОБА_4 відкрито кримінальне провадження за підробку документів. В рамках даного провадження було проведено почеркознавчу експертизу Київського НДІСЕ від 15 серпня 2014 року, згідно якого підписи від імені ОСОБА_4 у договорі про відсотки від 05 квітня 2012 року, виконані самим ОСОБА_4
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою. Справу витребувано із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
21 лютого 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлено, що 5 квітня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладений договір, яким сторони врегулювали питання виплати процентів від суми позики, погоджене ними раніше.
У якості правової підстави для визнання вказаного правочину недійсним позивач посилався на те, що він не підписував вказаний договір та не мав волевиявлення на його укладення.
Відповідно до частини другої, частини третьої статті 203 ЦК Україниособа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.