Постанова
Іменем України
22 березня 2019 року
м. Київ
справа № 201/14658/14-ц
провадження № 61-29271св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, процентів, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 26 вересня 2013 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" у Севастопольській філії укладено договір банківського вкладу "Стандарт на 12 місяців", за умовами якого він передав банку грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн, на депозитний рахунок під 18 % річних на термін до 26 вересня 2014 року.
12 серпня 2014 року він надіслав на адресу відповідача повідомлення про бажання розірвати укладений договір у звʼязку із закінченням терміну його дії. Відповідачем йому було запропоновано реструктуризацію внеску з укладенням додаткової угоди до існуючого договору на умовах, які він вважав для себе невигідними.
23 вересня 2014 року він повторно звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою про розірвання договору банківського вкладу та повернення грошових коштів через належне виконання умов договору. Однак відповідач відмовився повернути кошти.
Враховуючи наведене, позивач просив суд просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором банківського вкладу у розмірі 55 237,67 грн, яка складається з: 50 000,00 грн - сума вкладу, 5 237,67 грн - невиплачені відсотки за вкладом за період дії договору, 26 132,53 грн -інфляційні втрати за період з 29 вересня 2014 року до 03 червня 2015 року, 1 124,22 грн - З % річних за період з 29 вересня 2014 року до 03 червня 2015 року, а також 2 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було надано суду оригіналів документів на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві, як не було надано і належних доказів на підтвердження наявності грошових коштів на відповідному банківському рахунку, відкритому на його імʼя в ПАТ КБ "ПриватБанк" на виконання умов укладеного договору, що свідчить про недоведеність позовних вимог.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором банківського вкладу "Стандарт на 12 місяців" № SAMDN25000738041780 від 26 вересня 2013 року у розмірі 82 410,18 грн, з яких:
50 000,00 грн - сума неповернутого вкладу; 5 153,43 грн невиплачені відсотки за вкладом; 26 132,53 грн - інфляційних втрат; 1 124,22 грн - три відсотки річних від простроченої суми.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви на загальну суму 824,12 грн.
Стягнуто з ПТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 906,51 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що враховуючи наявні в матеріалах справи, належним чином завірені копії договору банківського вкладу та платіжного доручення, якими підтверджено факт внесення вкладним коштів на депозитний рахунок, відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк", на користь ОСОБА_4 з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором № SAMDN25000738041780 "Стандарт на 12 міс." від 23 вересня 2013 року, а також, невиплачені відсотки, інфляційні втрати та 3 % річних.
У серпні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та процесуального права, просило рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що відповідно до пункту 5 постанови НБУ № 260, банки, у тому числі ПАТ К "ПриватБанк", зобовʼязані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити НБУ. У зв?язку з цим банк не має можливості здійснювати банківську діяльність на окупованій території, не має доступу до договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документів каси та готівки. Позивачем не надано суду належних та допусимих доказів на підтвердженя заявлених вимог.
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначав, що доводи касаційної скарги є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах справах та нормах чинного законодавства.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовʼязковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовʼязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.