ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
26 березня 2019 року
справа №826/9188/17
адміністративне провадження №К/9901/3717/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у складі суддів Ганечко О.М., Федотова І.В., Коротких А.Ю.
у справі № 826/9188/17
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними дій та зобовʼязання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В :
У липні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС України у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправною та скасувати податкову вимогу з єдиного податку фізичних осіб, визнати протиправним та скасувати рішення податкового органу про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, зобовʼязати податковий орган врахувати в інтегрованій картці позивача наявну оплату єдиного податку за перший квартал 2016 року та відсутність податкового боргу.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2018 року адміністративний позов задовольнив повністю. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що платник податку звільняється від відповідальності за порушення банками порядку своєчасного перерахування коштів зі сплати єдиного податку до бюджету, в той час позивачем свій обовʼязок платника єдиного податку виконано, оскільки податкове зобовʼязання сплачено у встановлені законодавством строки, що підтверджується матеріалами справи, проте з незалежних від нього обставин кошти по сплаті єдиного податку не надійшли до контролюючого органу, тому прийняті відповідачем податкова вимога та, відповідно, рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку є протиправними.
Постановою від 15 січня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.
Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий кодекс України звільняє платника податків від сплати пені і штрафних санкцій, але не звільняє від обовʼязку сплатити основної суми узгодженого податкового зобовʼязання у випадках, коли така сума не дійшла до бюджету, у тому числі з вини банку.
У лютому 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Податковий орган надав відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є платником єдиного податку 3 групи з 13 лютого 2015 року.
Позивачем самостійно у встановлені строки сплачено суми узгодженого податкового зобовʼязання по єдиному податку, що підтверджується копіями платіжних доручень від 17 травня 2016 року № 30 на суму 81 000,00 грн, від 20 травня 2016 року № 56 на суму 145 624,67 грн.
Сплата грошового зобовʼязання в сумі 81 000,00 грн згідно платіжного доручення від 17 травня 2016 року № 30 здійснена через ПАТ "Фідобанк", а в сумі 145 624,67 грн згідно платіжного доручення від 20 травня 2016 року № 56 - через АТ "Банк Богуслав".
Згідно виписки з ПАТ "Фідобанк" по особовому рахунку у позивача були наявні кошти на рахунку, яких достатньо для сплати відповідних податкових зобовʼязань, проте вказані вище кошти до бюджету не перераховані.
Повідомленням від 20 травня 2016 року позивач повідомив відповідача про сплату ним єдиного податку та про невиконання банком свого обовʼязку щодо перерахунку коштів до бюджету.
Податковим органом винесено податкову вимогу від 24 травня 2016 року № 926-16, згідно якої станом на 23 травня 2016 року у позивача виник податковий борг за узгодженими грошовими зобовʼязаннями з єдиного податку з фізичних осіб, який становить 225 709,69 грн.
У звʼязку з тим, що за позивачем обліковується податковий борг, контролюючим органом прийнято рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку від 31 грудня 2016 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.