ПОСТАНОВА
Іменем України
26 березня 2019 року
Київ
справа №810/5520/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3239/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 (суддя Леонтович А.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 (головуючий суддя Земляна Г.В., судді: Горбань Н.І., Межевич М.В.)
у справі за позовом субʼєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Головного управління Міндоходів у Київській області про зобовʼязання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
СПД ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2010:
№0001401701/0, яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку з доходів фізичних осіб - субʼєктів підприємницької діяльності на 290324,26грн.;
№ 0001411701/0, яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на додану вартість на 558967,00грн. за застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 279484,00грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області звернулась з касаційною скаргою. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, без повного та всебічного зʼясування обставин справи. Як вважає податковий орган, судами не враховано, що кредит отримував громадянин ОСОБА_2, а відсотки виплачував субʼєкт підприємницької діяльності ОСОБА_2, також, не досліджено та не встановлено звʼязок між отриманням кредиту та його використанням за цільовим призначенням. На думку ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, позивачем не надано документів, які підтверджують господарські відносини з контрагентами.
Позивач правом подання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2019 справу призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 26.03.2019.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, у період з 17.08.2010 по 07.09.2010 посадовими особами податкового органу проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства СПД ОСОБА_2 за період з 01.01.2008 по 30.06.2010. Результати перевірки оформлено актом від 09.09.2010 №574/17-1/НОМЕР_1.
У ході перевірки відповідачем встановлено, що СПД ОСОБА_2 включено до витрат суми процентів, які сплачені банківськими установам за користування кредитами виданими громадянину ОСОБА_2 згідно кредитних договорів оформлених громадянином ОСОБА_2, що призвело до порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" в результаті заниження грошового зобовʼязання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 290324,26грн. (в тому числі за 2008 рік - на 84924,63грн., за 2009 рік - на 63372,95грн., 1-2 квартали 2010 року - на суму 142026,68грн.
Також, податковим органом зроблено висновок, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений при будівництві та обладнанні готельно-ресторанного комплексу, що, на думку відповідача призвело до порушення СІПД ОСОБА_2 вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті заниження грошового зобовʼязання з податку на додану вартість на 558967,00грн.
На основі висновків акту перевірки, 27.09.2010 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001401701/0, яким збільшено суму грошового зобовʼязання СПД ОСОБА_2 з податку з доходів фізичних осіб - субʼєктів підприємницької діяльності на 290324,26грн. та податкове повідомлення-рішення №0001411701/0, яким збільшено суму грошового зобовʼязання СПД ОСОБА_2 з податку на додану вартість на 558967,00грн., а також до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 279484,00грн.
Не погоджуючись з рішеннями відповідача, СПД ОСОБА_2 звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, висновки відповідача про порушення СПД ОСОБА_2 вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат є безпідставним.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними, надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного зʼясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.
Приписи статті 67 Конституції України вказують, що кожен зобовʼязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" встановлено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як обʼєкти оподаткування у розділах І та ІІІ цього Декрету.
Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, платниками прибуткового податку (субʼєктами оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
Згідно зі статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" обʼєктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.
Обʼєктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.
При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій (національній або іноземній валюті).
Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як обʼєкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо повʼязаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо повʼязаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що законодавством встановлено право платників податків відносити до складу витрат процентні витрати за кредитними операціями, за умови використання кредитних коштів у межах господарської діяльності платника податку.
Як зʼясовано судами та вбачається з матеріалів справи, СПД ОСОБА_2 у період з 2005 року по 2009 рік здійснив будівництво готельно-ресторанного комплексу, який було введено в експлуатацію на імʼя громадянина ОСОБА_2
Так, 15.07.2005 між ОСОБА_2 та ПАТ "Банк "Національні Інвестиції" укладено кредитний договір №520-05, предметом якого було відкриття кредитної лінії на суму 300000,00 дол. США, на строк з 15.07.2005 по 14.07.2007 з умовою виплати 15% річних.
Відповідно до додаткової угоди від 05.09.2006 №1 до кредитного договору внесено зміни до основного договору в частині суми кредиту у розмірі 400000,00 доларів США за умови повернення 100000,00 доларів США до 05.02.2007.
Згідно з додатковою угодою від 18.10.2006 №2 до кредитного договору внесено зміни до основного договору в частині суми кредиту у розмірі 450000,00 доларів США за умови повернення 100000,00 доларів США до 05.07.2007.
Також, 03.12.2009 між ОСОБА_2 та ПАТ "Банк "Національні Інвестиції" укладено кредитний договір №446-09, предметом якого було відкриття кредитної лінії на суму 1000000,00 грн. на строк з 03.12.2009 по 26.02.2010 з умовою виплати 25% річних.
Крім того, між позивачем і ЗАТ "Сведбанк" укладено кредитний договір від 08.07.2008 №1228-Ф предметом якого було відкриття кредитної лінії на 1200000,00 доларів США на період з 08.08.2008 по 07.07.2011 з умовою виплати 14% річних.
Згідно з пунктом 1.10 статті 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит.
Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобовʼязань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).
Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.
Відповідно до пункту 1.11 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.
Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, повʼязані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобовʼязаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у звʼязку з веденням господарської діяльності платника податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус субʼєкта підприємницької діяльності, є платником податком на додану вартість.
Податковий орган доводить суду, що "фізична особа-підприємець" та "фізична особа" мають різний податковий та правовий статус. При цьому, вказані доводи залишились поза увагою судів, але їх дослідження має важливе значення для правильного вирішення даної справи, оскільки дає змогу дослідити порядок ведення обліку доходів та витрат, обліку основних фондів, нарахування амортизації, наявності правильного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат тощо.