ПОСТАНОВА
Іменем України
26 березня 2019 року
Київ
справа №826/7312/15
адміністративне провадження №К/9901/12807/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2015 у складі колегії суддів: Нагорянського С.І. (головуючого), Бояринцевої М.А., Добрянської Я.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 у складі колегії суддів: Хрімлі О.Г. (головуючого), Ганечко О.М., Літвінової Н.М. у справі за позовом Громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобовʼязання вчинити дії,-
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Громадянка Російської Федерації ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27.02.2015 №100-15 "Про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту";
- зобовʼязати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2015, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 в позові відмовлено.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Російської Федерації, народилась в місті Саратов (Куйбишев), прибула легально в Україну літаком 14.05.2014.
3.2. 20.05.2014 ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.3.У заяві зазначила, що покинула територію країни свого походження, оскільки вважає неможливим проживання у державі, де її політичні погляди зустрічаються образами та погрозами.
3.4.Наказом Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві №299 від 10.06.2014 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Російської Федерації ОСОБА_3", позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.5.За результатами судового оскарження вказаного рішення, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про скасування наказу, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 10.06.2014 №299 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, гр. Російської Федерації ОСОБА_3". Зобовʼязано Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві повторно розглянути заяву гр. Російської Федерації ОСОБА_3 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3.6.Наказом Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 26.12.2015 №770, ОСОБА_3 продовжено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до 28.01.2015.
3.7.За результатами огляду особової справи позивача, 28.01.2015 Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві складено висновок про відмову у визнанні ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.8.За наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_3 та з урахуванням висновку Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві за наслідками розгляду особової справи, Державною міграційною службою України прийнято рішення №100-15 від 27.02.2015 про відмову у визнанні ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.9.Вищевказане рішення мотивовано тим, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені п. п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
3.10.На підставі зазначеного рішення, 13.03.2015 Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві прийнято повідомлення №52, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.11.Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 27.02.2015 №100-15 "Про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду з позовом.
4. Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій вказали, що згідно висновку ГУ ДМС України у м. Києві, заявниця не змогла надати жодних документальних підтверджень переслідувань щодо неї через її політичні погляди. Твердження та інформація надана заявницею щодо негативних висловлювань щодо неї в мережі Інтернет не може розцінюватись як переслідування та загроза її життю, оскільки позивачем не було надано інших доказів, здобутих з альтернативних джерел. Крім цього, згідно висновку, у результаті додаткового аналізу матеріалів особової справи було зʼясовано, що до приїзду в Україну 14.05.2014 вона неодноразово приїжджала в Україну з метою працевлаштування. На різноманітних сайтах з працевлаштування були знайдені резюме, викладені заявницею, починаючи з 2007 року. Було зʼясовано також, що починаючи з 2007 до 2011 року, заявниця мешкала та працювала в Україні, в м. Києві у відповідності до відміток про перетин кордону України, кожних три місяці, що з квітня 2014 року стало неможливим для продовження терміну перебування, у звʼязку з новими Правилами перебування для громадян Російської Федерації на території України. Тому, ДМС України прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у звʼязку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" стосовно заявника.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
6. Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Аргументи скаржника полягають у тому, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми процесуального права, а саме - статті 2, 71 КАС України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017), оскільки не досліджено належні і допустимі докази наявності у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань або загрози її життю, безпеці та свободі.
8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
"Стаття 19. <…> Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
13. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Стаття 5. Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
1. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом пʼяти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час вʼїзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.