Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 466/2554/16-ц
провадження № 61-5009св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пілот",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 березня 2017 року у складі судді Кавацюка В. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пілот" (далі - ТОВ "Пілот", Товариство) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 02 січня 2004 року вона працювала на посаді директора Львівської філії ТОВ "Пілот". Наказом генерального директора Львівської філії ТОВ "Пілот" ОСОБА_6 від 15 лютого 2016 року № 25 її було звільнено із вказаної посади за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).Однак ОСОБА_6 не мала права видавати наказ про її звільнення, оскільки повноваженнями прийому та звільнення директора філії наділений виключно генеральний директор ТОВ "Пілот" ОСОБА_7 за поданням генерального директора Львівської філії. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: скасувати наказ про звільнення; поновити її на посаді директора Львівської філії ТОВ "Пілот"; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 28 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_4 з роботи відбулося на підставі поданої нею заяви та наказу, підписаного генеральним директором Львівської філії ТОВ "Пілот" в межах делегованих йому повноважень.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 березня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було звільнено з посади директора Львівської філії ТОВ "Пілот" неповноважною особою. Генеральний директор Львівської філії ТОВ "Пілот" не є власником Товариства чи уповноваженим ним органом. Взятий судами до уваги наказ генерального директора ТОВ "Пілот" ОСОБА_7 від 15 лютого 2016 року № 24-аг "Про делегування повноважень на звільнення ОСОБА_4." фактично виготовлений заднім числом.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
28 березня 2018 року справа № 466/2554/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовʼязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовʼязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звʼязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сімʼї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.