Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 198/787/16-ц
провадження № 61-11738св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_4,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Юрʼївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2017 року у складі судді Гайдар І. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що 02 березня 2011 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір (без номера), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості на строк, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_4 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. За Умовами та Правилами клієнт погоджується на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт, позичальник доручає списувати з будь-якого відкритого в банку рахунку грошові кошти для здійснення платежу. При незгоді зі змінами Умов та Правил та/або Тарифами банку клієнт зобовʼязується надати банку письмову заяву про розірвання договору і погасити заборгованість. Позичальник не виконував взятих на себе зобовʼязань, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 334,15 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 992,90 грн; за процентами за користування кредитом - 19 411,60 грн; за пенею та комісією - 3 200 грн; за штрафом (фіксована частина) - 500 грн; за штрафом (процент від суми заборгованості) - 1 230,20 грн. Враховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
ОСОБА_4 позов не визнав, пославшись на його необґрунтованість, оскільки він не укладав кредитного договору від 02 березня 2011 року (без номера). Надана позивачем на підтвердження позовних вимог анкета-заява, підписана ним 02 березня 2011 року, не є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, так як при її заповненні в розділі "Виявляю бажання оформити на своє імʼя" він зазначив "пенсійна картка". Будь-яких інших правочинів він з банком не укладав. При цьому він не заперечував, що одночасно з пенсійною карткою отримав картку "Універсальна", проте з Умовами та Правилами і Тарифами під час видачі такої картки банк його не ознайомив.
Рішенням Юрʼївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не довів факт укладення в письмовій формі між ним та ОСОБА_4 кредитного договору від 02 березня 2011 року (без номера). Підписана відповідачем анкета-заява про оформлення пенсійної карти, а також надані суду Умови та Правила, довідка про умови кредитування з використанням картки "Універсальна", які не містять підпису ОСОБА_4, не є належними та допустимими доказами на підтвердження ознайомлення відповідача з умовами кредитування та узгодження між сторонами істотних умов кредитного договору. Саме по собі визнання відповідачем факту отримання кредитної картки та її використання як платіжного інструменту не може слугувати підтвердженням існування між сторонами кредитних правовідносин.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Юрʼївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У лютому 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Юрʼївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована безпідставністю висновків судів попередніх інстанцій про те, що ним не надано доказів отримання відповідачем кредитної картки на підставі заяви-анкети від 02 березня 2011 року, оскільки підписавши таку заяву-анкету, ОСОБА_4 пройшов ідентифікацію у програмних комплексах банку і, відповідно, висловив згоду на укладання кредитного договору. Активація відповідачем картки "Універсальна" та користування картковим рахунком свідчить про укладення кредитного договору між сторонами. ОСОБА_4 не довів відсутності заборгованості і не спростував наданий позивачем розрахунок її розміру.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
05 квітня 2018 року справа № 198/787/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 02 березня 2011 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір (без номера), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості на строк, що відповідає строку дії картки.