Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 314/1074/17
провадження № 61-12025св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Міністерство внутрішніх справ України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Національної поліції в Запорізькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області, у складі судді Кіяшко В. О., від 30 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., від 25 січня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що у період з 06 квітня 1987 року по 04 травня 1987 року він у ході виконання службового обовʼязку у складі МВС України приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в І зоні небезпеки з періодичним виїздом до зон 2 та 3, де отримав дозу радіоактивного опромінення - 00,870 рентген. Внаслідок ушкоджень здоровʼя, отриманих під час виконання службових обовʼязків у складі МВС України, позивач змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки отримав хвороби, які безпосередньо повʼязані із виконанням обовʼязків служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 28 серпня 2006 року позивачу безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності з стійкою 60 % втратою працездатності, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) серії АД № 055149 від 28 серпня 2006 року та довідкою Міністерства охорони здоровʼя України про ступінь втрати професійної працездатності серії АВ № 001839 від 28 серпня 2006 року. Від отриманого під час проходження служби захворювання погіршився стан його здоровʼя, у звʼязку з чим він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, порушений його нормальний життєвий стан, він постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, вимушений витрачати значні кошти на лікування. У звʼязку з отриманням інвалідності внаслідок захворювання, яке повʼязане з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 100 тис. грн.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути із МВС України на свою користь 100 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не довів вчинення МВС України винних протиправних дій або бездіяльності щодо нього та наявність причинного звʼязку між такими діями або бездіяльністю та моральною шкодою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 липня 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та наявності причинно-наслідкового звʼязку між такими діями та завданою шкодою. Позивач, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, отримував компенсації та користується пільгами, встановленими державою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасуватирішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі підрозділів МВС України, що підтверджено документально. Внаслідок перебування у зоні Чорнобильської катастрофи та вчинення дій по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи позивач на все своє життя отримав суттєве погіршення здоровʼя та інвалідність ІІІ групи. У звʼязку із цим позивачу завдано моральну шкоду, що виражається у фізичному болю та стражданнях. Обовʼязок по відшкодуванню моральної шкоди покладено на МВС України. Ушкодження здоровʼя виникло внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому у даному випадку необхідно застосовувати положення пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу МВС України посилається на те, що судами було правильно встановлено відсутність вини, протиправних дій безпосередньо МВС України, що призвели до спричинення позивачу моральної шкоди.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У період з 06 квітня 1987 року по 04 травня 1987 року позивач у ході виконання службового обовʼязку у складі підрозділів МВС України приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, перебуваючи в І зоні небезпеки з періодичним виїздом до зон 2 та 3, де отримав дозу радіоактивного опромінення - 00,870 рентген, що підтверджується довідкою Чорнобильського районного відділу внутрішніх справ від 04 травня 1987 року.
Внаслідок ушкоджень здоровʼя, отриманих під час виконання службових обовʼязків у складі МВС України, позивач змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки отримав чисельні хвороби, а саме: дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія ІІ ступеню, помірно виражений синдром артеріальної гіпертензії з антено невротичним синдромом, стан оперативного втручання з приводу потологічної звитості правої внутрішньої артерії та лівої хребтової артерії, помірно виражена пірамідна симптоматика, ангіопатія судин сітківки, хронічний калькулєзний холіцистит, що підтверджено Окружною військово-лікарською комісією УМВС України в Запорізькій області у свідоцтві про хворобу НОМЕР_1 від 22 липня 1998 року з додатком НОМЕР_1 від 22 липня 1998 року, випискою з історії хвороби № 5090 від 23 квітня 1998 року та випискою з історії хвороби № 708-929771 від 01 липня 2016 року.
Як наслідок, 28 серпня 2006 року ОСОБА_4 було безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності із стійкою (60 %) втратою працездатності, що підтверджується довідкою МСЕК серія АД № 055149 від 28 серпня 2006 року та довідкою Міністерства охорони здоровʼя України про ступінь втрати професійної працездатності серія АВ № 001839 від 28 серпня 2006 року.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що від отриманого під час проходження служби захворювання погіршився стан його здоровʼя, у звʼязку з чим він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, його нормальний життєвий стан порушений, він постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, вимушений витрачати значні кошти на лікування, а тому завдані йому моральні страждання надають йому право на відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.