Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 545/1939/16-ц
провадження № 61-30057св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року у складі судді Путрі О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, посилаючись на те, що з 07 червня 2006 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2016 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_9, яка проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач залишив сімʼю, проживає окремо, участі у вихованні дитини не бере, матеріально її не забезпечує. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дочки в частці від усіх його заробітків (доходів), а також понесені нею витрати на правову допомогу в сумі 6 500 грн.
Відповідач позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти стягнення з нього аліментів на утримання дочки ОСОБА_9, однак в розмірі 1/6 частини від його заробітку. Пояснив, що на його утриманні перебуває повнолітня дочка від іншого шлюбу - ОСОБА_6, яка навчається на першому курсі денного відділення Харківського Національного економічного університету.
Від третьої особи ОСОБА_6 до суду надійшла заява, в якій вона зазначила, що навчається на першому курсі денного відділення Харківського Національного економічного університету імені Семена Кузнеця, перебуває на утриманні відповідача, який надає їй матеріальну допомогу в розмірі 1/6 частини від своїх доходів.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року позов задоволено частково. Присуджено стягувати з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітків (доходів), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 27 квітня 2016 року і до досягнення дочкою повноліття. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 3 441,54 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 частково доведено заявлені вимоги.Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд врахував стан здоровʼя та матеріальне становище сторін, перебування на утриманні ОСОБА_5 повнолітньої дочки від іншого шлюбу, яка продовжує навчання, а також інші обставини, що мають істотне значення. Взявши до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, участь особи, яка надавала правову допомогу в судових засіданнях та під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, суд стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 відхилено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У серпні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права,просила скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи. Суди безпідставно зменшили розмір аліментів на утримання спільної дитини сторін до 1/6 частки доходів ОСОБА_5, оскільки останнім не надано доказів на підтвердження факту утримання ним старшої дочки від іншого шлюбу.Також суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі.
У вересні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
25 травня 2018 року справу № 545/1939/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, мати, батько мають рівні права та обовʼязки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовʼязків щодо дитини.
Судами встановлено, що з 07 червня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2016 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_9, яка проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні.