Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 303/4645/16-ц
провадження № 61-19110св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2016 року у складі судді Слюсарчука В. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про розірвання кредитного договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що 30 травня 2006 року між Закритим акціонерним товариство Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") та ним було укладено кредитний договір № MKAWGA00000145 (далі - Кредитний договір), за умовами якого він отримав кредит у розмірі 50 тис. доларів США під 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 травня 2010 року. Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" до укладення Кредитного договору він мав право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про фінансову послугу, що забезпечує можливість її свідомого вибору. Банк повинен був належним чином поінформувати його як споживача фінансових послуг про умови кредитування, суму кредиту, його сукупну вартість, умови дострокового розірвання договору тощо. Права споживача вважаються порушеними, якщо обмежується його право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (послугу). ПАТ КБ "ПриватБанк" не ознайомило його з усіма умовами кредитування. На час укладання Кредитного договору офіційний курс гривні до долара США становив 5,05 грн за 1 долар США, а на час подання позову - 24 грн 82 коп. за 1 долар США. Він не мав можливості передбачити таке знецінення національної валюти. У 2009 році банк відмовив йому у зміні валюти договору, а подальше виконання його умов порушує співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє його того, на що він розраховував, укладаючи договір. Наведені обставини в сукупності спричинили придбання ним послуги, яка не має потрібних для нього властивостей, а враховуючи, що сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору, він може бути розірваний, оскільки зміна обставин є настільки істотною, що якби сторони її передбачали, то не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив розірвати Кредитний договір.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що зміна курсу валют не є підставою для розірвання Кредитного договору, оскільки валютні ризики понесли обидві сторони. Передбачених законом підстав для розірвання договору під час розгляду справи судом не встановлено.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що перед укладення Кредитного договору банк не надав ОСОБА_4 інформацію, передбачену частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", що було також підтверджено представником відповідача в судовому засіданні. Тому відмова в позові є безпідставною.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 квітня 2018 року справу № 303/4645/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 30 травня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 50 тис. доларів США під 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 травня 2010 року.
Визначення поняття зобовʼязання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобовʼязання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовʼязку.
Порушенням зобовʼязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобовʼязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовʼязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.