Постанова
Іменем України
18 березня 2019 року
м. Київ
справа № 306/292/18
провадження № 61-45423св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2018 року у складі судді Ганчак Л. Ф. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Кожух О. А., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 26 березня 2016 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами не розірвано.
ОСОБА_4 зазначає, що з дня народження дитини вона проживає окремо, вихованням сина займається самостійно. ОСОБА_5 взагалі не цікавиться життям сина та не бере участі у його вихованні та утриманні.За вказаних обставин просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 50 % від усіх заробітків (доходів) відповідача, починаючи з дня народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше як 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 16 лютого 2018 року до досягнення дитиною повноліття.
У іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, та апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходили із того, що відповідач зобовʼязаний сплачувати на утримання дитини аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше як 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття. Цей розмір аліментів є необхідним, достатнім, законним та таким, що відповідає потребам дитини на даний час.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення шляхом зменшення розміру аліментів.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили всіх фактичних обставин справи та не дослідили наявні в матеріалах справи докази. ОСОБА_5 зазначає, що відповідно до заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 лютого 2016 року з нього вже стягуються аліменти на утримання сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини заробітку щомісячно. Крім того, ОСОБА_5 щомісячно виконує фінансові зобовʼязання за іпотечним кредитним договором, які становлять понад 3 000 грн. Враховуючи викладене, просив суд прийняти нове рішення, яким призначити аліменти на утримання сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше як 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що судами першої та апеляційної інстанцій враховано всі фактичні обставини справи та досліджено наявні в матеріалах справи докази, внаслідок чого позовні вимоги задоволено частково.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 26 березня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами не розірвано.
Відповідно до заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 лютого 2016 року з ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини заробітку щомісячно з 21 грудня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.