Постанова
Іменем України
25 березня 2019року
м. Київ
справа № 161/2552/13-ц
провадження № 61-15656св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 30 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Подолюка В. А., Шевчук Л. Я., Данилюк В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі-продажу, посилаючись на те, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 30 травня 2006 року, ОСОБА_6 був засуджений за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за те, що в серпні 2004 року шляхом обману та зловживання довірою заволодів належною його батькові ОСОБА_9 квартирою АДРЕСА_1. Зокрема, вироком встановлено, що підставою для відчуження квартири стали дві нотаріально посвідчені довіреності, одна з яких була видана відповідачу його батьком, а інша - його сином ОСОБА_8 Будучи спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, він не може оформити своїх спадкових прав, оскільки на підставі вказаних довіреностей спірне майно було протиправно відчужене ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 11 листопада 2004 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив: визнати недійсною довіреність від 29 вересня 2004 року, видану ОСОБА_9 на імʼя ОСОБА_6, посвідчену приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю. Б. за реєстраційним номером 2985; визнати недійсною довіреність від 16 жовтня 2004 року, видану ОСОБА_8 на імʼя ОСОБА_6, посвідчену державним нотаріусом міста Постава Вітебської області Республіки Білорусь за реєстраційним номером 1214; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 11 листопада 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2013 року у складі судді Кухтея Р В., з урахуванням ухвали цього суду від 01 жовтня 2013 року про виправлення описки, позов задоволено. Визнано недійсною довіреність від 29 вересня 2004 року, видану ОСОБА_9 на імʼя ОСОБА_6, посвідчену приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю. Б. за реєстраційним номером 2985. Визнано недійсною довіреність від 16 жовтня 2004 року, видану ОСОБА_8 на імʼя ОСОБА_6, посвідчену державним нотаріусом міста Постава Вітебської області Республіки Білорусь за реєстраційним номером 1214. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 11 листопада 2004 року.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2016 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що в ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було відсутнє волевиявлення на вчинення оспорюваних правочинів.
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 30 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_12 задоволено. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2006 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_13 на користь потерпілого ОСОБА_9 71 635,05 грн на відшкодування майнової шкоди у вигляді вартості квартири та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. ОСОБА_4 брав участь у розгляді кримінальної справи як представник потерпілого. Отже, на час прийняття вказаного судового рішення позивач та його батько реалізували право на захист своїх інтересів щодо спірного майна шляхом стягнення з обвинувачених вартості квартири за ціною, яка існувала на час відшкодування. Довіреність, видана ОСОБА_8 на імʼя ОСОБА_6 з метою відчуження його частки у спірній квартирі, не порушує прав позивача.Крім цього, місцевим судом не зʼясовано коло осіб, чиї права та інтереси будуть порушені при вирішенні спору. Зокрема, суд не вирішив питання про залучення до участі в справі іншої сторони договору купівлі-продажу - ОСОБА_10 та нинішнього власника спірної квартири - ОСОБА_14
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Волинської області від 30 вересня 2016 року, а рішення заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2013 року залишити без змін.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційним судом порушено його право на судовий захист. ОСОБА_9 був обмежено дієздатним, а тому не мав права видавати довіреність без його згоди як піклувальника. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2006 року встановлено вину ОСОБА_6 у незаконному заволодінні квартирою, а тому ці обставини не підлягають доказуванню. Нинішній власник спірного майна ОСОБА_14 не був стороною договору купівлі-продажу, у звʼязку з чим відсутні підстави для залучення вказаної особи до участі у справі. Він як заінтересована особа заперечував дійсність правочину з підстав, встановлених законом.
У квітні 2017 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_12 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що довідка Волинської обласної психіатричної лікарні про стаціонарне лікування батька позивача та рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради про призначення над ним піклувальника за відсутності рішення суду про обмеження цивільної дієздатності ОСОБА_9 не дає підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними в порядку, передбаченому статтею 223 ЦК України. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2006 року встановлено, що позивач сам ініціював перед своїм батьком питання продажу квартири, був присутній під час підписання батьком довіреності на її відчуження та їздив разом з відповідачем до свого сина ОСОБА_8 в місто Постава Вітебської області Республіки Білорусь з метою отримання іншого доручення. Шахрайські дії ОСОБА_6 були повʼязанні з привласненням грошових коштів, а не квартири, оскільки він її відчужував з доброї волі власників, будучи на це належно уповноваженим.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
08 травня 2018 року справу № 161/2552/13-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 29 червня 2000 року № 326 ОСОБА_4 було призначено піклувальником його батька ОСОБА_9
Довідкою Волинської обласної психіатричної лікарні від 15 березня 2011 року № 1129 підтверджується, що з 25 лютого по 13 березня 2004 року ОСОБА_9 стаціонарно лікувався в цьому закладі з діагнозом "психоорганічний синдром внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми з інтелектуально мнестичним зниженням та транзиторними делірізними включеннями".
На підставі виданих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (син позивача) нотаріально посвідчених довіреностей 11 листопада 2004 року ОСОБА_6, діючи в інтересах вказаних осіб, відчужив ОСОБА_10 належну батькові позивача квартиру АДРЕСА_1 за ціною 13 500 доларів США, що на час продажу становило 71 635,05 грн (в договорі купівлі-продажу була зазначена фіктивна ціна продажу - 7 156 грн).