Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 310/1360/17
провадження № 61-29476св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), КузнєцоваВ. О., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрпошта",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 травня 2017 року у складі судді Прінь І. П. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (далі -ПАТ "Укрпошта") про визнання незаконними дій, зміну формулювання причини звільнення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з грудня 2004 року працювала в центрі поштового звʼязку № 2 м. Бердянська на посаді економіста. 20 січня 2017 року старшому інспектору відділу кадрів подала заяву про звільнення за власним бажанням. 21 січня 2017 року таку ж заяву відправила поштою цінним листом із описом вкладення на адресу Запорізької дирекції ПАТ "Укрпошта". У період із 23 по 31 січня 2017 року вона знаходилася на лікарняному, а 01 лютого 2017 року прийшла на роботу за отриманням трудової книжки, проте директор повідомив, що ніякої заяви від неї не надходило та видати трудову книжку відмовився. 06 лютого 2017 року вона отримала смс-повідомлення про надходження на її рахунок грошових коштів, після чого зателефонувавши до Запорізької дирекції ПАТ "Укрпошта" дізналася, що її звільнено з роботи за прогули з 01 лютого 2017 року. Вважає своє звільнення за прогули неправомірним, оскільки нею 20 січня 2017 року була подана заява про звільнення за власним бажанням у звʼязку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти років.
Враховуючи наведене, позивач просила визнати дії відповідача щодо безпідставного її звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, змінити формулювання причини її звільнення з 01 лютого 2017 року з пункту 4 статті 40 КЗпП України на частину першу статті 38 КЗпП України.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 травня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_4 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_4, викладені в наказі від 06 лютого 2017 року № 370 із пункту 4 статті 40 КЗпП України на частину першу статті 38 КЗпП України.
Додатковим рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2017 року стягнуто з ПАТ "Укрпошта" на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що написавши заяву про звільнення і надіславши її цінним листом на адресу роботодавця, позивач висловила своє бажання бути звільненою у звʼязку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти років, отримавши 30 січня 2017 року вказану заяву, відповідач повинен був видати наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням, однак незважаючи на це, без відповідних правових підстав, здійснив звільнення позивача з роботи за вчинення нею прогулу без поважних причин. Зазначені дії відповідача є незаконними, а тому наявні підстави для зміни формулювання причин звільнення позивача з роботи.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що дії відповідача щодо звільнення позивача з роботи за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України є незаконними та наявні підстави для зміни формулювання причини звільнення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2017 року представник ПАТ "Укрпошта" Кошман Р. Є. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайоного суду Запорізької області від 11 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що роботодавець повинен здійснити звільнення працівника у строк, який просить сам працівник. Заява позивача про звільнення за власним бажанням датована 20 січня 2017 року, проте вона не містила конкретної дати з якої особа просила її звільнити, у звʼязку з чим відповідач звернувся до позивача із листом, в якому пропонував визначити конкретну дату її звільнення, проте вказану пропозицію позивач в усній формі категорично відхилити. При цьому з 01 лютого 2017 року позивач на робочому місці не зʼявлялася, про що складені відповідні акти, а тому у відповідача були всі підстави для її звільнення за вчинені прогули без поважних причин. Крім того, за актом перевірки Головного управління Держпраці у Запорізькій області Державної служби України з питань праці від 01 березня 2017 року порушень трудового законодавства при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця не виявлено, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. Крім того, безпідставним є твердження судів проте, що статті 38 КЗпП України не містить приписів щодо неможливості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, оскільки відповідно до статті 40 цього кодексу не допускається звільнення працівника з ініціативи власника у період його тимчасової непрацездатності, або перебування у відпустці. Судами порушено норми матеріального права, оскільки застосовано закон, який не поширюється на правовідносини, які виникли між сторонами, а саме статтю 38 КЗпП України.
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просила касаційну скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін, посилаючись на те, що вона повідомила роботодавця про звільнення, направивши відповідну заяву, яка отримана останнім, а тому у відповідача не було підстав звільняти її за прогули, яких вона не вчиняла.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.