Постанова
Іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 488/1558/16-ц
провадження № 61-39116св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Луда Валентина Миколаївна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами представників ОСОБА_4 - адвокатів Борщевської Галини Гавриїлівни та Кобзаренка МаксимаЮрійовича на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 березня 2018 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який змінила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Луда В. М., про визнання недійсним договору дарування.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 14 квітня 2005 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лудою В. М., згідно з яким вона подарувала відповідачу належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Укладаючи зазначений договір, вона вважала, що це договір довічного утримання, оскільки є одинокою людиною похилого віку, часто хворіла і потребувала сторонньої допомоги та піклування, а відповідач обіцяла їй надавати необхідний догляд. Вона детально не ознайомлювалася із змістом договору. Після укладення договору дарування відповідач не виконувала своїх зобовʼязань з догляду за нею, а з часом взагалі почала ігнорувати її та вчиняти сварки. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсним вищевказаний договір дарування.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час укладення договору дарування позивач була особою похилого віку (їй минуло 75 років), одинокою, проживала сама і хворіла, іншого житла не мала і не має. Фактичної передачі квартири, яка відчужувалася за цим договором, не було здійснено як до укладення договору, так і після цього, позивач проживає у квартирі, оплачує комунальні послуги, а особовий рахунок був переоформлений на відповідача лише в листопаді 2010 року. ОСОБА_4 народилася на території Російської Федерації, не вивчала українську мову ні в школі, ні в подальшому при отриманні спеціальної освіти та підвищенні кваліфікації, тому не могла сприймати умови укладеного договору і його правові наслідки. Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем загальної позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_4 дізналася не пізніше червня 2010 року (часу отримання допомоги соціального працівника), проте з цим позовом до суду звернулася лише у квітні 2016 року.
Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану в її інтересах адвокатом Борщевською Г. Г., відхилено, а рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 березня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
04 липня 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат Кобзаренко М. Ю. подав касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено час, коли позивач дізналася про переоформлення права власності на квартиру на імʼя відповідача. Тобто, будучи пенсіонером, не знаючи української мови, ОСОБА_4 не знала і не могла знати про дійсний зміст правочину і не усвідомлювала негативні наслідки його вчинення. Позивач не мала примірника договору дарування, тому не могла детально вивчити його зміст. Факт отримання з 2010 року соціальних послуг не свідчить про початок перебігу позовної давності, оскільки ОСОБА_4 вважала, що уклала договір довічного утримання, а відповідач просто не виконує своїх зобовʼязань за цим договором. Про порушення свого права позивач дізналася тільки у 2016 році.
05 липня 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат Борщевська Г. Г. подала касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо початку перебігу позовної давності і не звернули уваги на те, що при укладенні договору дарування, який позивач фактично сприймала як договір довічного утримання, нотаріус не розʼяснила умови укладення договору довічного утримання. ОСОБА_4 не підозрювала, що здійснила відчуження квартири. Внаслідок похилого віку, стану здоровʼя, необхідності стороннього догляду позивач не могла дізнатися раніше про своє порушене право. Лише влітку 2015 року ОСОБА_4 випадково в Комунальному житлово-експлуатаційному підприємстві № 24 дізналася, що квартира переоформлена на відповідача. Тому цей позов подано до суду в межах загальної позовної давності.
У жовтні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Борщевської Г. Г., в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи скарги про те, що позивач дізналася про порушене право влітку 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними доказами. Той факт, що позивачу було відомо про укладення договору дарування з дня його оформлення, доведено нею та встановлено судами. Вона є онукою позивача і єдиним її близьким родичем, тому намагається захистити її права як особи похилого віку, яку можна легко ввести в оману.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Корабельного районного суду міста Миколаєва.
12 листопада 2018 року справа № 488/1558/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 14 квітня 2005 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим 14 квітня 2005 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лудою В. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 687.
Після укладення зазначеного договору дарування ОСОБА_4 залишилася проживати у спірній квартирі та оплачувати житлово-комунальні послуги.
Відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пʼятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовʼязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовʼязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обовʼязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обовʼязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.