ПОСТАНОВА
Іменем України
26 березня 2019 року
Київ
справа №265/608/17
адміністративне провадження №К/9901/22124/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя в складі судді Адамової Т.С. від 18.04.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Ястребової Л.В., Блохіна А.А., Компанієць І.Д. від 30.05.2017 у справі №265/608/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради, Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради в особі районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання призначити щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг,
УСТАНОВИВ:
В лютому 2017 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, уточнивши який, просила:
- визнати неправомірними та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради (далі - Комісія) № 21 від 17.11.2016 та рішення Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради (далі - УСЗН Лівобережного району) від 18.11.2016 в частині відмови в призначенні їй щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг;
- зобов'язати відповідачів прийняти рішення про призначення щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за її заявою від 31.10.2016.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в результаті збройного конфлікту вимушено покинула своє фактичне місце проживання у м. Донецьку, та переїхала до м. Маріуполь. 31.10.2016 вона звернулась до Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради із заявою про призначення адресної допомоги. Однак, у призначенні вказаної допомоги їй було відмовлено з посиланням на те, що вона має у власності житлове приміщення, яке розміщене у м. Маріуполь, тобто в регіонах інших, ніж тимчасово окупована територія та район проведення антитерористичної операції. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі УСЗН Лівобережного району, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували, що позивач є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, та те, що м. Маріуполь не включено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Тому для виплати щомісячної адресної допомоги позивачу немає законних підстав.
У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_2 перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб Лівобережного району, що підтверджується довідкою від 29.04.2015 № 1413016374.
Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 12.12.2012 та від 08.07.2011 позивач є власником будинку № 30 по вул. Алмазній у м. Маріуполі.
Позивачу виплачувалась щомісячна адресна допомога, в тому числі на оплату комунальних послуг: з 28.10.2014 по 27.04.2015; з 10.06.2015 по 09.12.2015; з 24.12.2015 по 30.04.2016; з 10.05.2016 по 28.10.2016.
31 жовтня 2016 позивач звернулась до УСЗН Лівобережного району із заявою про продовження виплати адресної допомоги на наступний період.
Рішенням Комісії, оформленим протоколом № 21 від 17.11.2016 та рішення УСЗН Лівобережного району позивачу відмовлено в призначенні щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з посиланням на те, що остання має у власності житлове приміщення, яке розташоване в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.
Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на виплату щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки належне позивачу на праві власності житло, що розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Алмазна, 30, на час подання заяви про продовження виплати вказаної допомоги знаходиться на території, де проводилась антитерористична операція. А тому відповідачі безпідставно відмовили позивачу у продовженні виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку з