ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 915/483/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг"
на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Колоколов С.І., судді Принцевська Н.М., Богацька Н.С.) та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2018 (суддя Коваль С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг"
до Миколаївської міської ради та Фізичної особи - підприємця Овсянко Ганни Валеріївни
про встановлення сервітуту,
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг" (далі - позивач), просило встановити на свою користь строковий платний земельний сервітут на запропонованих ним умовах відносно земельної ділянки площею 152,00 кв. м, що розташована в межах земельної ділянки загальною площею 1200,00 кв. м, (кадастровий номер 4810137200:07:001:0005, на дату передачі в оренду кадастровий номер 4810136300:01:001:0006), яка була надана Миколаївською міською радою (далі - відповідач-1) в оренду Фізичній особі - підприємцю Овсянко Ганні Валеріївні (далі - відповідач-2).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-2 заблокував шлях, який є єдиним існуючим проїздом до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості її використовувати, так як відсутні інші шляхи проїзду до неї. При цьому позивач вказує на те, що він вчинив всі можливі дії по встановленню сервітуту за договором, але досягти домовленості зі сторонами не вдалося.
Оскарженою у касаційному порядку постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 було залишено без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2018, яким у позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що об'єкти рухомого майна не пов'язані нерозривно із земельною ділянкою, а тому вони не можуть бути перешкодою для встановлення земельного сервітуту. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не навів жодних мотивів, з яких він відхилив доводи апеляційної скарги позивача.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.12.2009 між відповідачами був укладений договір оренди землі № 7209, відповідно до умов якого відповідачу-2 була надана в оренду земельна ділянка, площею 1200 кв.м, кадастровий номер 4810137200:07:001:0005, на дату передачі в оренду кадастровий номер 4810136300:01:001:0006 (далі-земельна ділянка), на період будівництва спортивно-оздоровчого комплексу в районі водно-технічної бази ОСВОД на Бузькому бульварі (Заводський район) у місті Миколаєві.
11.07.2013 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір оренди землі № 9335, з урахуванням змін, за умовами якого позивач отримав в оренду земельну ділянку 6296 кв. м, кадастровий номер 4810137200:07:001:0001, для завершення будівництва туристичної бази в районі житлових будинків №№13-15 по Бузькому бульвару (Центральний район) у місті Миколаєві, строком до 01.04.2019.
Апеляційним судом встановлено, що листом від 14.08.2013 № 37/13 позивач звернувся до відповідача-1 з пропозицією про встановлення земельного сервітуту та надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою для подальшого укладення договору.
Рішенням відповідача-1 від 12.12.2013 № 36/28 позивачу був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту орієнтовною площею 148 кв. м, в межах земельної ділянки, відведеної рішенням відповідача-1 від 01.10.2009 № 38/32 відповідачу-2, для укладення договору сервітуту (право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху), строком до 04.08.2016, для будівництва туристичної бази в районі житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару.
Позивач розробив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, але відповідач-1 відмовився її затверджувати, посилаючись на заперечення відповідача-2 проти встановлення земельного сервітуту для проходу та проїзду через земельну ділянку.
Апеляційним судом встановлено, що позивач звертався до відповідачів з пропозицією укласти договір земельного сервітуту, але відповідей не отримав.
Крім того, суди встановили, що згідно висновку судової земельно-технічної експертизи Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області від 16.04.2018 № 125-079 технічно неможливо влаштування іншого додаткового проїзду на земельну ділянку позивача станом на день обстеження, а розробити варіанти технічної можливості встановлення на земельній ділянці земельного сервітуту у вигляді прав проїзду на транспортному засобі та проїзду будівельної техніки до земельної ділянки позивача, не надається можливим.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахувавши висновки експертизи, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не подав доказів наявності шляху на земельній ділянці, а встановлення земельного сервітуту унеможливить відповідачу-2 використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням.
Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Пунктом 2 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України встановлено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітуту).
Приписами статті 401 наведеного Кодексу передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1).
Статтею 402 вказаного Кодексу визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.2). У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч.3).
Згідно статті 403 зазначеного Кодексу сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч.1). Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч.2).
Відповідно до статті 404 наведеного Кодексу право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч.1). Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ч.2).
<