ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/22473/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Фізичної особи-підприємця
Чекмарьова Володимира Васильовича - особисто, Крючкової Н.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Український лізинговий фонд" - Максимченка І.В.
Товариства з обмеженою відповідальністю
"УЛФ-Фінанс" - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чекмарьова Володимира Васильовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 (суддя Морозов С.М.)
у справі № 910/22473/17
за позовом Фізичної особи-підприємця Чекмарьова Володимира Васильовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс",
про стягнення 914 421,33 грн,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2017 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Чекмарьов В.В. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (далі - ТОВ "Український лізинговий фонд"), у якому просив стягнути з відповідача 914 421,33 грн - суму сплачених за генеральним договором фінансового лізингу від 01.07.2014 № 2969 та договором фінансового лізингу № 2969-01/07/14-В до генерального договору від 01.07.2014 лізингових платежів з урахуванням інфляційних втрат і 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що генеральний договір фінансового лізингу від 01.07.2014 № 2969 та договір фінансового лізингу № 2969-01/07/14-В до генерального договору від 01.07.2014 є нікчемними за законом, з огляду на те, що при їх укладенні не було дотримано нотаріальної форми договору.
Оскільки недійсний правочин не породжує жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю, позивач на підставі статей 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) просив стягнути з відповідача 674 850,22 грн - коштів, внесених як лізингові платежі за цими договорами, та отриманих відповідачем без достатньої правової підстави, 202 430,19 грн інфляційних втрат, 37 140,92 грн - 3 % річних, що разом становить 914 421,33 грн.
ТОВ "Український лізинговий фонд" позов не визнало та заявило про застосування позовної давності до вимог про визнання договорів нікчемними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (далі - ТОВ "УЛФ-Фінанс").
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018, у задоволені позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що укладені між сторонами генеральний договір і договір фінансового лізингу є такими, що відповідають закону та з огляду на встановлений статтею 204 ЦК принцип правомірності правочину, суд прийняв такі правочини як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків. Встановивши при розгляді справи відсутність підстав вважати спірні правочини нікчемними, суд дійшов висновку і про відсутність підстав для застосування положень статей 625, 1212, 1214 ЦК та стягнення з відповідача заявленої позивачем суми, оскільки відповідні лізингові платежі сплачувалися позивачем на достатній правовій підставі. Крім того, судами зазначено, що позивачем вимог про встановлення нікчемності наведених вище правочинів, визнання їх недійсними, тощо не заявлялося, натомість позивач послався на нікчемність правочинів в обґрунтування вимоги про стягнення коштів з відповідача, а оскільки судом не встановлено наявність порушеного (невизнаного, оспорюваного) права позивача, наслідків спливу строку позовної давності судом не застосовувалося.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2019 року ФОП Чекмарьов В.В. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу ФОП Чекмарьов В.В. обґрунтовує, зокрема тим, що судами попередніх інстанцій неправильно визначено характер спірних правовідносин сторін і не враховано, що положення статті 799 ЦК щодо форми договору найму транспортного засобу стосовно нотаріального посвідчення застосовуються не тільки до договорів за участю фізичної особи, а і за участю фізичних осіб-підприємців; судами не враховано положення статей 9, 24, 25, 30 ЦК, а також те, що у спірних правовідносинах позивач виступає як фізична особа та навіть після державної реєстрації як суб'єкта господарювання не припиняє бути фізичною особою, отже приписи статті 799 ЦК є безумовними і не залежать від наявності у фізичної особи статусу суб'єкта господарювання; судами при вирішенні спору безпідставно не застосовано правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі 6-2766цс15.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Український лізинговий фонд" зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.
ТОВ "УЛФ-Фінанс" у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
ФОП Чекмарьовим В.В. заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
Верховний Суд у складі колегії суддів відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання позивача, оскільки у справі, яка розглядається, немає ознак виключної правової проблеми, та не доведено, що така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 01.07.2014 між ТОВ "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) і ФОП Чекмарьовим В.В. (лізингоодержувач) укладено Генеральний договір фінансового лізингу № 2969 (далі - Генеральний договір), за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне користування замовлене лізингоодержувачем майно (предмет лізингу), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у відповідному договорі фінансового лізингу, що є невід'ємною частиною Генерального договору, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов цього Генерального договору та відповідного договору, а в кінці строк дії договору має право придбати предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у відповідному договорі.
У Генеральному договорі сторони погодили лізингові та інші платежі, порядок розрахунків, реєстрацію і передачу предмета лізингу, використання, технічне обслуговування, ремонт та поліпшення предмета лізингу, страхування, право контролю, відповідальність сторін, умови переходу права власності на предмет лізингу (викупу), обставини непереборної сили (форс-мажор), порядок вирішення суперечок, дострокове розірвання договору, повернення предмета лізингу, конфіденційність та інші умови.
Цей Генеральний договір підписано уповноваженим представником ТОВ "Український лізинговий фонд" і ФОП Чекмарьовим В.В. та скріплено печатками сторін.
01.07.2014 між ТОВ "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) і ФОП Чекмарьовим В.В. (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 2969-01/07/14-В до Генерального договору, в якому сторони погодили предмет лізингу - автомобіль KIA Sportage, детальний опис згідно специфікації -Додаток № 2 до договору, рік випуску - 2014, загальну вартість предмету лізингу з ПДВ - 299 000,00 грн, викупна вартість - 0,00 грн, постачальника предмета лізингу - ПП "Аеліта", строк лізингу - 60 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі, загальну суму лізингових платежів - 538 152,40 грн, авансовий платіж - згідно з графіком внесення лізингових платежів - Додаток № 1 до договору, порядок проведення оплат - Додаток № 1 до договору, сплату лізингових платежів - в гривні з коригуванням курсу валют з прив'язкою до доларів США відповідно до пункту 2.6 Генерального договору, термін дії договору - до повного виконання сторонами зобов'язань за договором, тощо.
Згідно з пунктом 13 договору фінансового лізингу сторони домовилися, що своїм підписом в цьому документі дізингоодержувач підтверджує, що він ознайомлений з умовами Генерального договору, цього договору та всіма додатками до нього, а також, що йому зрозумілі всі умови і наслідки укладення цього договору.
У Додатку № 1 до договору фінансового лізингу сторони погодили графік внесення лізингових платежів, а в додатку № 2 до договору - специфікацію на автомобіль - KIA Sportage, 2014 року випуску.
Договір фінансового лізингу та додатки до нього підписано обома сторонами та скріплено печатками.
ФОП Чекмарьов В.В., звертаючись до суду з відповідним позовом, вважав наведені вище договори нікчемними за законом, оскільки при їх укладенні не дотримано нотаріальної форми договору; такі правочини не породжують жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю, отже, на підставі статей 1212, 1214, 625 ЦК позивач просив про стягнення з відповідача 674 850,22 грн грошових коштів, внесених у якості лізингових платежів за цими договорами, як таких, що отримані без достатньої правової підстави, 202 430,19 грн інфляційних втрат, 37 140,92 грн - 3 % річних, що разом становить 914 421,33 грн.
За правилами статей 15, 16 ЦК, статті 20 ГК і статті 1 ГПК (у редакції, чинній на час подання відповідного позову) кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.
Відповідно до статей 215 і 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
За змістом статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори