ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/1948/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська Теплоелектроцентраль"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий Коротун О.М., судді Сулім В.В., Чорногуз М.Г.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська Теплоелектроцентраль"
до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
про визнання недійсним договору
за участю
позивача: Довбиш С.П. (ордер від 01.03.19)
відповідача-1: 1) Пелепецький В.Д. (довіреність від 18.02.19) - адвокат, 2)Перетятько С.М. (довіреність від 18.02.19) - адвокат,
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" (далі - позивач, іпотекодавець) просило визнати недійсним іпотечний договір, який укладено 16.02.2015 між Національним банком України (далі-відповідач-1, іпотекодержатель), Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі-відповідач-2, позичальник) та позивачем (далі-іпотечний договір).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що іпотечний договір є недійсним, оскільки він укладений відповідачами за відсутності у ньому істотних умов, що є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку. Позивач, зазначаючи про укладення Іпотечного договору з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку", ЦК України, ГК України, посилається на те, що фактично в іпотеку було передано майно, якого реально не існує як єдиного об'єкту нерухомого майна, яке можна ідентифікувати як об'єкт нерухомого майна, а також його не було зареєстровано в порядку, передбаченому законодавством, як окремий об'єкт права власності, а відтак це майно не набуло статусу об'єкта нерухомості в передбаченому законом порядку і, відповідно, воно не може бути предметом іпотеки згідно із статтею 5 названого Закону.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що судами попередніх інстанцій не враховані постанови Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/24073/16, від 18.09.2018 у справі № 910/32643/15, постанова Верховного Суду України від 15.01.2014 у справі № 6-148цс13, листи Міністерства юстиції України від 12.08.2008 №31-32-1736, від 02.06.2009 №5415-0-33-09-19, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.02.2015 між відповідачами укладено іпотечний договір, з урахуванням змін, посвідчений у встановленому законом порядку, який забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 16.02.2015 № 44 (далі-Генеральний кредитний договір), укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок Генерального кредитного договору.
Пунктом 5 іпотечного договору сторони передбачили, що в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надає в іпотеку належне йому на праві власності майно - Єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, м.Біла Церква, вул.Запорожця Петра, будинок № 361, яке складається з відповідних його складових частин, що перелічені у пункті 5.1 договору, а також надає устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено у додатку № 1 до договору, та транспортні засоби, перелік яких зазначено у додатку № 2 до договору, що належать іпотекодавцю на праві власності.
Пунктом 24 іпотечного договору передбачено, що термін його дії встановлений до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, зазначеними у п.1 цього договору, та всіма додатковими договорами до нього.
Судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/24073/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 та постановою Верховного Суду від 07.03.2018, відмовлено в позові про визнання недійсним договору іпотеки від 17.06.2015, предметом якого є майно, яке було передано в іпотеку за іпотечним договором.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того те, що позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими він пов'язував визнання недійсним договору іпотеки.
Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною першою статті 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку", у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору), предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. (ч.1). Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору, (ч.2). Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. (ч.3). Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором (ч.4).
Згідно з положеннями статті 18 названого Закону, іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити, зокрема, такі істотні умови, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер (пункт 3 ч.1). У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (ч.2).
Встановивши, що в іпотеку за оспорюваним договором було передано саме цілісний майновий комплекс позивача та відповідний договір містить встановлені щодо нього законом істотні умови, в тому числі й ті, на відсутність яких у цьому договорі посилався позивач, з огляду на наведені законодавчі приписи, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання іпотечного договору недійсним, тобто й відсутність підстав для задоволення