ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 918/99/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Міщенка І.С.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп"
на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 (головуючий суддя Саврій В.А., судді Дужич С.П., Миханюк М.В.) та на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.08.2018 (суддя Войтюк В.Р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп"
до Акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А."
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп" (далі - позивач) просило стягнути з Акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (далі - відповідач) 268 385,31 грн., яка складається з 229 483,38 грн. вартості робіт за період з 22.12.2015 по 23.08.2016 та 38 901,93 грн. гарантійних утримань.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з розірванням основного контракту був розірваний контракт субпідряду, який укладений між сторонами у справі, проте виконані позивачем роботи відповідач не прийняв та не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача виникли відповідні суми заборгованості, які підлягають стягненню в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.08.2018, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що судами не враховані правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 918/100/18, від 04.12.2018 у справі № 918/101/18, а тому висновки суди про відсутність підстав для стягнення відповідних грошових коштів є передчасними. При цьому позивач вказує, що розірвання основного контракту встановлено у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 у справі № 927/468/17, яке набрало законної сили. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, чим порушив принцип змагальності сторін.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.01.2013 між відповідачем та Державним агентством автомобільних доріг України (Укравтодором) було укладено контракт №1754/2/9-13 щодо виконання підрядником (відповідачем) капітального ремонту автомобільної дороги М03 Київ-Харків-Довжанський (далі - основний контракт).
12.07.2013 між відповідачем (підрядник) та позивачем (субпідрядник) укладено контракт субпідряду, з урахуванням змін, (далі - контракт) на виконання ремонту автомобільної дороги М03 Київ-Харків-Довжанський в Україні.
Згідно статті 17 контракту схвалення робіт, виконуваних за цим контрактом, здійснюється підрядником і інженером за допомогою інспекції, складання та підписання відповідного проміжного платіжного сертифікату. Проміжний сертифікат складається і надається сторонами інженеру згідно обговореної ними схеми і містить письмовий та аналітичний опис робіт, виконаних за цим контрактом і додатками, з докладним посиланням на позиції відомості обсягів робіт (далі - ВОР) по кожному розділу. Проміжний платіжний сертифікат оформляється щомісяця на суму виконаних робіт.
Відповідно до ст.18.1 контракту при завершенні робіт за цим контрактом буде складено остаточний сертифікат, котрий повинен бути схвалений, підписаний і сертифікований підрядником і інженером.
Пунктом 23.2 контракту передбачено, що не пізніше 25 числа кожного місяця субпідрядник повинен подати підряднику форми замірів фактично виконаних робіт відповідно до ст.17 даного контракту та умовам основного контракту; згодом субпідрядник і підрядник на цій основі складають і підписують проміжний платіжний сертифікат на оплату виконаних робіт.
Згідно пунктів 23.9, 23.10 контракту, з кожного проміжного платіжного сертифікату підрядник буде утримувати 10% суми платежу, як гарантію виконання. Утримані суми повертаються в наступному порядку: 50% - при підписанні сертифікату передачі на весь обсяг робіт або частину постійних робіт, решта 50% - в порядку, передбаченому основним контрактом.
Відповідно до пункту "а" ст.24.1 контракту, останній вважається розірваним в правовому порядку, зокрема, у випадку розірвання основного контракту.
Суди встановили, що згідно проміжних платіжних сертифікатів від 22.12.2014 № 1 та від 22.12.2015 № 2, сума гарантійних утримань становила 38 901,93 грн.
Також встановлено, що за твердженнями позивача згідно листа Державного агентства автомобільних доріг України від 07.12.2017 № 5985/3/9-1-10-2733/10 у період з 22.12.2015 по 23.08.2016 ним був виконаний певний обсяг робіт, який складав 229 483,38 грн. У зв'язку з чим, 22.08.2017 позивач листом № 1165 (далі-Лист) направив відповідачу для підписання, зокрема, остаточний сертифікат, який він не підписав та вартість виконаних робіт не оплатив.
24.10.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1, яка була отримана відповідачем 26.10.2017, про сплату 268 385,31 грн. заборгованості за контрактом, яка залишилась без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні докази, які б свідчили, що гарантійний строк закінчений, тому підстави для повернення відповідачем платежів відсутні. Позивачем не було доведено факту розірвання договірних відносин за вказаними правочинами, оскільки питання щодо проведення взаєморозрахунків між відповідачем та третьою особою, а також питання щодо факту розірвання укладеного між ними основного контракту, на момент розгляду цієї справи, є предметом розгляду Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати (Париж, Франція). Також суди послалися на те, що положення статті 1212 ЦК України не регулює питання стягнення заборгованості. Крім того зазначено, що відсутні докази надсилання позивачем Листа та його отримання відповідачем, а також виконання позивачем робіт у спірний період.
Однак із такими висновками судів погодитися не можна виходячи із наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно статті 16 наведеного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення