Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 537/4987/14-к
провадження № 51-7071км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Мазура М. В., Марчука О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І. А.,
прокурора Кулаківського К. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014170110000809, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт КозельщинаПолтавської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 грудня 2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 680 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 1000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 червня 2014 року близько 23:30 біля будинку АДРЕСА_2 під час сварки з ОСОБА_2 умисно завдав їй удару правою ногою по задній поверхні лівої гомілки, внаслідок чого у потерпілої утворилися тілесні ушкодження у вигляді синця лівої гомілки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 21 березня 2018 року залишив апеляційні скарги обвинуваченого, захисника, потерпілої, прокурора без задоволення, на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_1 від призначеного за ч. 1 ст. 125 КК покарання у зв'язку із закінченням строків давності, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що викладений у вироку місцевого суду зміст показань свідка ОСОБА_3 не відповідає тим показанням, які він повідомив у судовому засіданні, що, на думку скаржника, свідчить про фальсифікацію показань ОСОБА_3 Наголошує на тому, що всупереч вимогам КПК до матеріалів справи не було долучено письмових матеріалів про проведення повторного слідчого експерименту (призначеного згідно з ухвалою апеляційного суду від 29 вересня 2015 року), що призвело до винесення експертом неправдивого судово-медичного висновку, покладеного в основу оскаржуваної ухвали. Також ОСОБА_1 указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили його право на захист, яке полягало в тому, що місцевий суд обґрунтував вирок показаннями свідка ОСОБА_4, яка взагалі не допитувалась під час досудового слідства, апеляційний суд безпідставно відмовив в задоволенні його клопотання про виклик на одночасний допит двох експертів для з'ясування причин розбіжностей щодо судово-медичних експертиз.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржені судові рішення без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.
Від засудженого ОСОБА_1 та його захисника Мудрого Я. М. надійшли клопотання про розгляд провадження за їх відсутності на підставі ст. 435 КПК.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, касаційний суд не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установленими цими судами.
Як убачається зі змісту касаційної скарги засудженого, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до неналежної оцінки доказів судами першої та апеляційної інстанцій, неправильності встановлених ними обставин справи, а також неповноти судового розгляду, що згідно з вимогами статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При цьому, що стосується клопотання засудженого про дослідження Верховним Судом фактів про неналежну поведінку судді Сьори С. І. під час винесення оскаржуваного вироку, то розгляд вказаного клопотання не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК,ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 КПК.
Зокрема, такі висновки місцевий суд обґрунтував:
- показаннями допитаних у судовому засіданні: обвинуваченого ОСОБА_1, який не заперечував факту завдання потерпілій удару ногою, однак стверджував, що не мав умислу на його заподіяння та діяв із метою самозахисту; потерпілої ОСОБА_2 про те, що під час конфлікту з ОСОБА_1 вона махала в його бік ногами, при цьому його не зачепила, а останній ударив її в нижню частину лівої ноги; очевидців цієї події - свідків ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, які зазначили, що бачили, як ОСОБА_1