Постанова
Іменем України
21 березня 2019 року
місто Київ
справа № 210/5802/16-ц
провадження № 61-25713св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2017 року у складі судді Ступака С. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР»
(далі - ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР») у грудні 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 2 823, 37 грн, інфляційних втрат у розмірі 310, 70 грн, 3% річних у розмірі 67, 54 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 01 січня 2015 року ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» є управителем будинків, споруд та прибудинкових територій у Металургійному районі м. Кривого Рогу та за період з 01 січня 2015 року до 01 грудня 2016 року надав ОСОБА_4, у приватній власності якої перебуває квартира за адресою: АДРЕСА_1, житлово-комунальні послуги на суму 2 823, 37 грн.
23 травня 2016 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за заявою ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» видано судовий наказ про стягнення заборгованості з ОСОБА_4, який 30 червня 2016 року скасовано, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем не укладено договору про надання житлово-комунальних послуг, а тому заборгованість не могла утворитись перед позивачем, оскільки такі послуги відповідач не замовляв.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року, позов ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» заборгованість у сумі 2 823, 37 грн, інфляційні витрати у сумі 310, 70 грн, 3 % річних у сумі 67, 54 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідачем чи його представником суду не надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт звернення до відповідних органів місцевого самоврядування з приводу ненадання або неналежного надання відповідних житлово-комунальних послуг з обслуговування прибудинкової території відповідного будинку.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про невстановлення особи власника квартири, оскільки обов'язок зі сплати комунальних послуг покладається на споживача, тобто на особу, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу й яким може бути як власник житла, так і його наймач.
Доводи апеляційної скарги про невірно обраний позивачем спосіб захисту та наявність підстав для здійснення захисту порушеного права шляхом визнання договору укладеним відхилені апеляційним судом, оскільки відповідно до статті 11 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, а вимоги про визнання договору укладеним жодною із сторін під час розгляду справи заявлені не були.
Необґрунтованими, на переконання апеляційного суду, є й доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, оскільки судом під час вирішення зазначеного питання перевірено відповідність позовної заяви вимогам статей 119, 120 ЦПК України 2004 року й будь-яких підстав для залишення її без руху чи повернення не встановлено. Посилання ж представника відповідача на нез'ясування судом під час відкриття провадження у справі дієздатності та правоздатності позивача не відповідають чинним положенням ЦПК України, оскільки судом перевіряються повноваження представника, які відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України 2004 року посвідчуються відповідними документами, зокрема, довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження керівника. Як при поданні позову, так і під час участі в суді представниками позивача на підтвердження їх повноважень суду першої інстанції надано довіреності, які містяться в матеріалах справи.
Апеляційний суд зробив висновок, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог статей 212-215 ЦПК України 2004 року, встановив права і обов'язки сторін, які беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв'язку у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що під час відкриття провадження у справі суд першої інстанції не дотримався вимог статей 119, 120 ЦПК України 2004 року, зокрема позовна заява не містить відомостей про представника позивача. Також заявник зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують працевлаштування ОСОБА_6 як представника позивача, а також докази на підтвердження правоздатності та дієздатності позивача. Судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не з'ясовано, за якою адресою ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» надавало послуги заявнику, зокрема за адресою: АДРЕСА_2, чи за адресою: АДРЕСА_1. Також не встановлено на підставі належних та допустимих доказів, що ОСОБА_4 замовляла у позивача житлово-комунальні послуги, що між сторонами укладено договір, а також що від позивача надходила пропозиція укласти такий договір. Також заявник зазначає, що розгляд питання про виправлення описки у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції здійснено без належного виклику учасників справи.
На переконання ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували правила статей 12, 13, 19, 20, 21, 26, 29, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правила статей 205, 208, 322, 648 ЦК України, пункту 17 частини першої статті 1 Закону України
«Про захист прав споживачів», норми статей 156, 162 ЖК Української РСР.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Позивач зазначає, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від сплати послуг у повному обсязі. Житлово-комунальні послуги надані позивачем своєчасно, безперебійно та належної якості. Доводи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права перевірені апеляційним судом та не знайшли свого підтвердження.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним Перейти до повного тексту