Постанова
Іменем України
11 березня2019 року
м. Київ
справа № 310/789/16-ц
провадження № 61-33849 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2016 року у складі судді Дністрян О. М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Полякова О. З., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк (далі - ПАТ
КБ «ПриватБанк») про визнання кредитного договору недійсним.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 13 травня 2014 року до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області ПАТ КБ «ПриватБанк» подав позовну заяву про стягнення з нього 37 128, 03 грн заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2007 року, за умовами якого йому було надано кредит у розмірі 10 000, 00 грн, однак він вказаний договір не укладав. На підтвердження виникнення заборгованості банк надав розрахунки, з яких убачається, що на виконання умов договору невідомою особою було здійснено платіж у розмірі 1 150, 00 грн.
Посилаючись на те, що вказаний правочин не відповідає вимогам закону, оскільки кредитний договір укладений не ним, а іншою особою, яка не була у встановленому порядку уповноважена на його підписання, його волевиявленню не відповідає, кошти від відповідача він не отримував, просив визнати недійсним кредитний договір від 20 лютого 2017 року № б/н.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області
від 25 листопада 2016 року позов задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір від 20 лютого 2007 року № б/н, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підпис в кредитному договорі від 20 лютого 2007 року у графі «Клиент» та «Платежную карту и ПИН Получил» виконані не ОСОБА_4, а іншою особою, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення цього договору, а тому вимоги позивача щодо визнання недійсним договору є обґрунтованими.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована правильністю та законністю висновків суду першої інстанції щодо відсутності волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору, оскільки підписи у кредитному договору виконано іншою особою, а не ОСОБА_4, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 01 вересня 2016 року № 260п, який не спростований ПАТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2017 року, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована залишенням поза увагою судів того, що у висновку судово-почеркознавчої експертизи від 01 вересня 2016 року № 260п зазначено про встановлення розбіжностей загальних ознак та окремих ознак записів у досліджуваних зі зразками підпису документів, а наданні для проведення експертизи зразки не відповідають пункту 1.5 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України
від 08 жовтня 1998 року № 53/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за № 705/3145 (далі - Рекомендації). Вільні зразки були виконані позивачем у червні 2007 року та у 2008 році, у той час як підписи у досліджуваних документах виконанні у лютому 2007 року. При цьому експериментальні зразки відібрано лише у 2016 року, тобто через 9 років після укладення оспорюванного договору. Позивач отримав у банку картку для виплат з метою отримання пенсії, з заяви про отримання якої вбачається, що підпис, якій виконано ОСОБА_6 є ідентичним тому, який міститься в оспорюваному кредитному договорі. Інформація, яка міститься в заяві на отримання кредиту, є конфіденційною і могла бути відома лише ОСОБА_4
В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просив призначити повторну почеркознавчу експертизу, однак вказане клопотання залишено без реагування. Суди надали перевагу лише висновку експерта, не дослідивши усі наявні в матеріалах справи докази, зокрема виписку за рахунком, із якої вбачається, що позивач значний час користувався послугами банку, знімав грошові кошти з кредитної картки, вносив платежі на погашення кредиту, що свідчить про визнання та виконання ним умов оспорюваного ОСОБА_4 кредитного договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
04 червня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Правовий висновок Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою, другою, третьою, четвертою та п'ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочин