ПОСТАНОВА
Іменем України
22 березня 2019 року
Київ
справа №2а-6888/10/1570
адміністративне провадження №К/9901/5134/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у письмовому провадженні за матеріалами справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року (суддя Токмілова Л.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року (судді Домусчі С.Д., Кравець О.О., Романішин В.Л.) у справі за позовом прокурора м. Одеси до Одеської міської ради (далі - Міськрада), треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення Міськради від 29 вересня 2005 року № 4661 про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, -
встановив:
У травні 2008 року прокурор м. Одеси звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Міськради від 29 вересня 2005 року № 4661 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_2 площею 0,0313 га, ОСОБА_3 площею 0,0309 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель» (далі - Спірне рішення).
Вимоги мотивує тим, що Спірне рішення прийнято без погодження меж земельних ділянок з ОСОБА_1, яка згідно з кадастровим планом є власником суміжної земельної ділянки.
Суди встановили, що з метою набуття права власності на земельну ділянку, на якій заходиться будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до ІТЦ «Аргумент» для виготовлення технічної документації з інвентаризації земельної ділянки, яка знаходилася у їх користуванні.
11 березня 2005 року Одеське міське управління земельних ресурсів склало висновок щодо можливості передання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 622 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
29 вересня 2005 року Міськрада прийнято Спірне рішення.
На підставі зазначеного рішення Міськрада видала державні акти на право власності на земельну ділянку: ОСОБА_3 площею 0,0309 га Серії НОМЕР_2 від 09 серпня 2006 року та ОСОБА_2 площею 0,0313 га Серії НОМЕР_1 від 10 серпня 2006 року.
Підставою для звернення прокурора до суду стало відхилення Міськрадою протесту прокурора від 21 лютого 2008 року № 14/07-08 на Спірне рішення.
Відхилення протесту прокурора оформлено рішенням Міськради від 16 квітня 2008 року № 2748-V.
Вимагаючи в протесті скасування Спірного рішення, прокурор послався на його незаконність, оскільки перевіркою землевпорядних документів, на підставі яких прийнято рішення, встановлена відсутність погодження земельних ділянок з громадянкою ОСОБА_1, яка згідно з кадастровим планом є власником суміжної земельної ділянки. Також прокурор зазначив, що перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 надану йому земельну ділянку використовує не за цільовим призначенням, оскільки зведена на ній будівля використовується під розміщення готелю.
Апеляційний суд також встановив, що відхиляючи протест прокурора, Міськрада зазначила, що під час прийняття Спірного рішення була обізнана про відсутність погодження меж земельних ділянок ОСОБА_1, як суміжним землевласником. Водночас як належне погодження меж земельних ділянок врахувала акт відмови ОСОБА_1 від погодження меж земельних ділянок від 06 лютого 2004 року, в якому вона не зазначила причин такої відмови.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 25 грудня 2014 року відмовив у задоволенні позову.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ОСОБА_1 не погодилася із цими рішеннями і подала касаційну скаргу про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила доводи аналогічні тим, що містяться у позовній заяві, та додала, що суди надали неправильну оцінку доказам у справі.
Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у чинній на сьогоднішній день редакції, адміністративні суди не розглядають позо