ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/550/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.
за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник не з'явився
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Регул"
представник - ліквідатор, арбітражний керуючий Марченко Я.В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
від 03.12.2018
у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області
від 11.06.2018
у складі судді Примака С.А.
у справі № 904/550/18
за позовом ОСОБА_4
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул"
про стягнення заборгованості із заробітної плати
ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
1. 26.12.2018 поштовим відправленням ОСОБА_4 звернувся безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі №904/550/18 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/550/18 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2019.
3. Ухвалою Верховного Суду від 28.01.2019 відкрито касаційне провадження у справі №904/550/18 за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 та призначено її розгляд на 12.03.2019 о 10 год. 15 хв.
4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Регул" в особі ліквідатора Марченко Я.В. подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4.
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог та провадження в суді першої інстанції
5. 08.02.2018 ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул" (далі - ТОВ "Регул", відповідач) про стягнення 442 301, 50 грн., в тому числі заборгованості із заробітної плати за червень 2013 року на суму 7 000 грн. та липень 2013 року на суму 2 434, 78 грн., а також середнього заробітку за час затримки розрахунку із заробітної плати під час звільнення на суму 432 866, 72 грн. на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
5.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 з травня 1995 року обіймав посаду директора ТОВ "Регул" та був звільнений 10.07.2013, про що внесено запис у його трудову книжку; у день звільнення відповідач-роботодавець не провів розрахунку з ОСОБА_4 по заробітній платі за червень 2013 року та фактично відпрацьовані дні у липні 2013 року, що стало підставою для заявлення ОСОБА_4 даного позову про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні в період з 10.07.2013 і до моменту заявлення позовних вимог до ТОВ "Регул" в порядку статей 116, 117 КЗпП України.
6. 06.03.2018 ОСОБА_4 подав до місцевого суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій поряд з первісними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просив суд стягнути з ТОВ "Регул" компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 в розмірі 6 242, 34 грн.
6.1. В обґрунтування вимог про компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_4 зазначив, що у лютому 2013 року він використав 24 календарні дні відпустки за період роботи з 01.06.2011 по 31.05.2012, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_4 (форма ОК-7) про нараховану заробітну плату у лютому 2013 року; на момент звільнення з посади 10.07.2013 ОСОБА_4 мав право на відпустку за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 у кількості 26 календарних днів, однак, не скористався нею, що надає йому право на одержання компенсації за невикористані дні відпустки на суму 6 242, 34 грн.
7. 22.03.2018 ліквідатором ТОВ "Регул" Марченко Я.В. подано до місцевого суду письмові пояснення щодо заяви про збільшення позовних вимог, в якій ліквідатор відповідача зазначила, що заява позивача від 06.03.2018 не підлягає розгляду в межах даної справи №904/550/18, оскільки позивачем у вже відкритому провадженні у справі ухвалою місцевого суду від 12.02.2018 одночасно змінено предмет та підстави позову, що не допускається в силу частини 3 статті 46 ГПК України.
8. 26.03.2018 позивач звернувся до місцевого суду із заявою про залишення без розгляду заяви від 06.03.2018 про збільшення позовних вимог.
9. 26.03.2018 позивач подав до місцевого суду заяву про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.; як підставу позову зазначив приписи статей 116, 117 КЗпП України, статей 6, 24 Закону України "Про відпустки", частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці", підпункту 2.2.12. пункту 2.2. Розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004.
9.1. Позивач зазначив, що з поданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей по заробітній платі ОСОБА_4 вбачається, що нарахована йому на дату звільнення 10.07.2013 заробітна плата за червень-липень 2013 року в розмірі 9 434, 78 грн. була виплачена позивачу лише 23.08.2013, у зв'язку з чим сума середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку по заробітній платі за період з 10.07.2013 по 23.08.2013 становить 11 729, 70 грн.; також, позивачем розраховано належну йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 26 календарних днів за період роботи на посаді директора ТОВ "Регул" з 01.06.2012 по 30.06.2013 в розмірі 6 242, 34 грн.
10. 11.06.2018 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовної заяви про стягнення з ТОВ "Регул" середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.
11. Визначаючи межі позовних вимог, місцевий суд встановив, що заявлені 08.02.2018 первісні вимоги до ТОВ "Регул" на суму 442 301, 50 грн. ОСОБА_4 зменшив 26.03.2018 на суму вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за червень-липень 2013 року в розмірі 9 434, 78 грн., зважаючи на обставини її виплати працівнику відповідачем-роботодавцем 23.08.2013; при цьому, заявлені позовні вимоги на суму 432 866, 72 грн. позивач визначив як належну йому компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні відповідно до статей 6, 24 Закону України "Про відпустки".
12. Розглядаючи позовні вимоги по суті, місцевий суд встановив, що між сторонами спору склалися трудові правовідносини, у зв'язку з працевлаштуванням позивача - ОСОБА_4 31.05.1995 на посаді директора ТОВ "Регул" (відповідач у справі); в подальшому, 10.07.2013 ОСОБА_4 звільнено із займаної посади, однак, у день звільнення з ним не було проведено розрахунку щодо компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Місцевим судом встановлено, що за доводами позивача, ОСОБА_4 у лютому 2013 року скористався відпусткою у 24 календарні дні за відпрацьований період з 01.06.2011 по 31.05.2012, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_4 (форма ОК-7) про нараховану заробітну плату у лютому 2013 року; на момент звільнення з посади 10.07.2013 ОСОБА_4 мав право на відпустку за відпрацьований період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013, однак, при звільненні 10.07.2013 відповідач-роботодавець не провів розрахунку з позивачем за належною йому компенсацією за невикористані дні щорічної відпустки за спірний період.
За таких обставин, позивач з посиланням на приписи статей 116, 117 КЗпП України та статті 24 Закону України "По відпустки" доводив наявність у нього права на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.
13. Місцевий суд надав оцінку даним УПФУ відповідно до форми ОК-7 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_4 за звітні 2011-2017 роки як таким, що містять інформацію, яка підтверджує факт отримання позивачем компенсації за чергову відпустку, однак, не містить жодної інформації на підтвердження періоду відпрацьованого часу, за який така відпустка надавалась (т. 1, а.с. 9).
З огляду на таке, суд першої інстанції відхилив надану позивачем довідку форми ОК-7 як належний доказ у справі в розумінні статті 76 ГПК України, оскільки за її даними не вбачається, що ОСОБА_4 використав у лютому 2013 року щорічну оплачувану відпустку саме за період з 01.06.2011 по 31.05.2012, що надавало б йому право заявляти вимоги про компенсацію роботодавцем коштів за невикористані працівником дні щорічної відпустки за період 01.06.2012 - 30.06.2013 у день звільнення 10.07.2013.
14. Місцевий суд, з посиланням на приписи частини 12 статті 10 Закону України "Про відпустки", зазначив, що обов'язком власника підприємства (уповноваженого ним органу) є ведення обліку відпусток, які надаються працівникам, що полягає у належному складенні кадрової документації, яка має містити інформацію, необхідну для встановлення факту отримання працівниками щорічних відпусток, зокрема, періоду, за який відповідні відпустки отримані працівниками підприємства.
Суд першої інстанції зауважив, що наказом Державного комітету статистики України №489 від 05.12.2008 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" затверджено форму наказу (розпорядження) про надані відпустки №П-3, одним з обов'язкових реквізитів якого є зазначення періоду, за який працівнику надається щорічна оплачувана відпустка.
Місцевий суд встановив, що до матеріалів справи долучено належно засвідчені копії наказів про надання працівникам ТОВ "Регул" чергових відпусток, які видавались за підписом директора ТОВ "Регул" ОСОБА_4, зокрема, накази №2/ОК від 08.01.2013, №5/ОК від 21.01.2013, №18/ОК від 01.04.2013, №19/ОК від 05.04.2013, №20/ОК від 11.04.2013, №21/ОК від 12.04.2013. Однак, жоден із зазначених наказів не містить інформації щодо періоду відпрацьованого працівником часу, за який така відпустка надавалась.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4, виконуючи повноваження директора ТОВ "Регул", не забезпечив належного ведення обліку відпусток, що надавались працівникам ТОВ "Регул" в період січня-квітня 2013 року.
Місцевим судом відхилено як належний доказ у справі пояснення свідка - колишнього керівника ТОВ "Регул" ОСОБА_8 щодо відсутності в особовій картці ОСОБА_4 записів про надання позивачу щорічної оплачуваної відпустки за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 як підстави для виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у спірний період, оскільки факт виходу працівника у щорічну оплачувану відпустку оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця про надання відпустки, який є первинним обліковим документом зі статистики праці та є допустимим доказом реалізації працівником права на відпочинок шляхом використання щорічної оплачуваної відпустки за відповідний період роботи.
Місцевий суд зазначив, що внесення роботодавцем записів про використання працівником календарних днів щорічної основної відпустки до особової картки працівника здійснюється на підставі даних, що містяться у наказах (розпорядженнях) про надання відпусток, тому факт відсутності в особовій картці ОСОБА_4 запису про щорічну оплачувану відпустку за період відпрацьованого часу з 01.06.2012 по 31.05.2013 не є в розумінні статей 73, 76, 77 ГПК України належним та допустимим доказом на підтвердження наявності у позивача права на таку відпустку на дату звільнення 10.07.2013.
15. Доводи ОСОБА_4 про його право на компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013 з посиланням на показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що за відпрацьований час з червня 2012 року по день звільнення 10.07.2013 ОСОБА_4 нарахування за дні невикористаної відпустки не здійснювалися, оскільки позивач у спірний період не перебував у відпустці, судом першої інстанції відхилено з огляду на встановлені обставини ненадання ОСОБА_4 первинної облікової документації з праці, що в силу статті 77 ГПК України може вважатися допустимим доказом невикористання ним щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013.
16. Місцевий суд зазначив, що позивачем не доведено вини керівництва ТОВ "Регул" у несвоєчасній виплаті ОСОБА_4 компенсацій за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за спірний період роботи, тоді як ліквідатором ТОВ "Регул" Марченко Я.В. надано суду належно засвідчену копію наказу №41/1 ОК від 10.07.2013 про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади директора ТОВ "Регул", за змістом якого не вбачається наявності у ОСОБА_4 днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки на дату звільнення 10.07.2013, що надавало б позивачу право на одержання її грошової компенсації за рахунок відповідача-роботодавця.
Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови
17. ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи неповнотою дослідження судом першої інстанції обставин справи, неналежною оцінкою доказів, наданих позивачем на підтвердження його вимог до відповідача, та порушенням трудового законодавства (статей 75, 83, 116, 117 КЗпП України, частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці", статті 24 Закону України "Про відпустки", підпункту 2.2.12. пункту 2.2. Розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004, пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995) при розгляді позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ "Регул" щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.
18. 03.12.2018 постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі №904/550/18 залишено без змін.
19. Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ "Регул" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн., однак, змінив мотиви прийняття рішення про відмову в позові, виходячи з власної оцінки доказів у справі.
Апеляційним судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.07.2013 по 01.03.2018 на суму 432 866, 72 грн. з посиланням на обставини прострочення відповідача-роботодавця у виплаті позивачу-працівнику у день звільнення 10.07.2013 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013 на підставі статей 116, 117 КЗпП України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 на підтвердження факту наявності у нього права на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 надано відомості УПФУ за формою ОК-7, лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №10773/06-02/26 від 22.05.2018, заяви свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, копії журналу реєстрації наказів по кадрах ТОВ "Регул", відомості про нарахування заробітної плати працівникам ТОВ "Регул", накази з кадрових питань по ТОВ "Регул", Звіт аудиторської фірми "Финансист" про результати перевірки правильності розрахунку кількості днів невикористаної відпустки на момент звільнення ОСОБА_4 за період 1998-2013 років.
Зазначені письмові докази та показання свідків відхилено апеляційним судом як належні та допустимі докази на підтвердження права ОСОБА_4 на грошову компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки на день звільнення 10.07.2013 в розумінні статей 73, 76, 77 ГПК України, оскільки первинним обліковим документом зі статистики праці, на підставі якого працівнику надається щорічна оплачувана відпустка, є наказ (розпорядження) роботодавця про надання відпусток, складений за типовою формою №П-3, що затверджена наказом Державного комітету статистики України №489 від 05.12.2008, і на підставі даних такого наказу до особової картки працівника вносяться відомості про кількість днів наданої та невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, право на яку має працівник відповідно до закону.
Апеляційним судом встановлено відсутність в матеріалах справи документів особової справи ОСОБА_4, в тому числі його особової картки як працівника ТОВ "Регул", та встановлено ненадання відповідачем-роботодавцем таких документів суду з огляду на їх відсутність у ліквідатора ТОВ "Регул" Марченко Я.В. у зв'язку з непереданням їй таких документів останнім керівником ТОВ "Регул" та їх вилученням слідчими органами.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі наказу по ТОВ "Регул" №77/ОК від 20.09.2012 ОСОБА_4 надано основну щорічну відпустку за відпрацьований час з 24.09.2012 по 17.10.2012 включно на 24 календарні дні; також, в матеріалах справи наявна копія наказу по ТОВ "Регул" №41/1 ОК від 10.07.2013 про припинення трудового договору з ОСОБА_4, за змістом якого вбачається, що у позивача відсутні дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки на дату звільнення 10.07.2013 (т. 1, а.с. 100), однак, особистий підпис ОСОБА_4 на зазначеному наказі відсутній та за твердженням позивача наказ про його звільнення для ознайомлення ОСОБА_4 не надавався.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що право позивача, як звільненого працівника, на компенсацію йому невикористаних днів щорічної основної відпустки є безумовним (стаття 83 КЗпП України, стаття 24 Закону України "Про відпустки") та не може ставитись в залежність від факту надання працівником суду на підтвердження його вимог до роботодавця кадрової документації, яка зберігається у роботодавця.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що стягнення з відповідача - ТОВ "Регул" суми компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки ОСОБА_4 у спірний період не є предметом спору у справі №904/550/18, оскільки з урахуванням заяви про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог від 26.03.2018 ОСОБА_4 заявив до стягнення з ТОВ "Регул" не суму грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, а середній заробіток за час затримки ТОВ "Регул" у розрахунку з ОСОБА_4 за такою компенсацією у день звільнення 10.07.2013 на підставі статей 116, 117 КЗпП України і саме такі позовні вимоги були предметом розгляду судів першої (11.06.2018) та апеляційної (03.12.2018) інстанцій (т. 1, а.с. 64-66).
20. Відмовляючи в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки відповідача-роботодавця у розрахунку з позивачем при звільненні за компенсацією невикористаної щорічної відпустки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в силу приписів статті 117 КЗпП України нарахування до стягнення з роботодавця середнього заробітку є компенсаційною виплатою за час затримки розрахунку у день звільнення за безспірними сумами виплат, що належать працівнику на день звільнення, тоді як розмір належних позивачу при звільнені сум не є предметом спору у справі №904/550/18, що унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ТОВ "Регул" грошового відшкодування за несвоєчасний розрахунок у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
21. Апеляційний суд врахував обставини здійснення щодо ТОВ "Регул" провадження у справі №904/509/16 про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою місцевого суду від 14.06.2016, що в силу статті 28 Закону України "Про оплату праці" зумовлює застосування до спірних правовідносин при вирішенні трудового спору між працівником та роботодавцем-боржником приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", положеннями статті 38 якого встановлено обмеження щодо можливості виникнення у боржника додаткових зобов'язань після визнання його банкрутом та введення ліквідаційної процедури; відтак, за висновком апеляційного суду, вимога ОСОБА_4 про стягнення з ТОВ "Регул" 432 866, 72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.07.2013 по 01.03.2018 є необґрунтованою.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника (позивач у справі)
22. Скаржник аргументував, що суд першої інстанції, в порушення приписів статті 74 ГПК України, переклав на позивача обов'язок доказування факту наявності у нього, як звільненого працівника, права на компенсацію невикористаних днів щорічної основної відпустки за період роботи на посаді директора ТОВ "Регул" (відповідач) з 01.06.2012 по 31.05.2013, оскільки обставини використання працівником днів щорічної відпустки встановлюються на підставі наказів роботодавця про надання працівнику щорічної відпустки, які зберігаються у роботодавця; скаржник зауважив, що зважаючи на те, що відповідачем-роботодавцем не доведено належними та допустимими доказами факту використання позивачем щорічної основної відпустки за спірний період роботи на посаді директора ТОВ "Регул", право позивача на виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки існувало на дату повного розрахунку, що мав бути здійснений ТОВ "Регул" у день звільнення ОСОБА_4 10.07.2013.
23. Скаржник доводив, що з огляду на неповноту встановлення фактичних обставин справи щодо права позивача на компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 01.06.2012 по 31.05.2013 місцевий суд помилково не застосував до спірних правовідносин приписи статей 116, 117 КЗпП України, які надають право працівнику нарахувати роботодавцю суму середнього заробітку працівника за весь час затримки роботодавця у розрахунку за належними працівнику виплатами у день його звільнення.
24. Скаржник зауважив, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, однак, помилково визначено спірний характер заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи ОСОБА_4 на посаді директора ТОВ "Регул" з 01.06.2012 по 30.06.2013 та неправильно застосовано до спірних правовідносин приписи частини 2 статті 117 КЗпП України; скаржник доводив, що наказ про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади від 10.07.2013 не містить даних про нарахування працівнику суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи у ТОВ "Регул", однак, відсутність наказу про надання ОСОБА_4 щорічної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013 підтверджує наявність в позивача права на нарахування та виплату відповідачем грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки за спірний період роботи в порядку частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки".
25. Скаржник зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 1 статті 117 КЗпП України щодо нарахування позивачем, як звільненим працівником, відповідачу-роботодавцю середнього заробітку за весь час затримки ТОВ "Регул" у виплаті ОСОБА_4 належної йому грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у день звільнення за період 10.07.2013 - 01.03.2018.
Доводи інших учасників справи
26. Ліквідатор ТОВ "Регул" Марченко Я.В. у відзиві на касаційну скаргу погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові, зазначила про правильність застосування судами до спірних правовідносин приписів статей 116, 117 КЗпП України та спрямованість дов