ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 914/1436/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Вронська Г.О., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - Матвіюка М.А.,
відповідача - 1 - не з'явився
- 2 - Величка Д.В.,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача - 1 - не з'явився,
- 2 -не з'явився,
прокурора - Голуба Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Культура інформації",
на рішення Господарського суду Львівської області
(головуючий - Запотічняк О.Д., судді - Синчук М.М., Юркевич М.В.)
від 02.05.2018,
та постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Зварич О.В., судді - Дубник О.П., Скрипчук О.С.)
від 10.12.2018,
у справі за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України,
до 1) Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України,
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Культура інформації",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачеве,
2) Мукачівської міської ради,
про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу,
В С Т А Н О В И В:
у липні 2017 року заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та до товариства з обмеженою відповідальністю "Культура інформації" про визнання недійсним договору щодо будівництва житлового комплексу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що об'єктом забудови за умовами спірного договору є земельна ділянка, яка належить до земель оборони, в той час як від імені Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України оспорюваний договір був підписаний неуповноваженим представником. Крім того, при його укладенні, всупереч вимог законодавства, не проводився конкурс.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.05.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко № 12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153, укладений 26 листопада 2016 року між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "Культура Інформації".
Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків, що довіреністю № 220/386/д, на підставі якої діяв представник Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, не було передбачено повноважень на укладення саме спірного договору; в матеріалах справи відсутні докази погодження такого договору з Управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; спірний договір, всупереч вимогам законодавства, був укладений без проведення конкурсу.
ТОВ "Культура інформації" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Підставами для скасування судових рішень відповідач-2 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує, що станом на момент розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка під забудову належить до земель оборони, а тому, відповідно, не доведено порушення прав позивача оспорюваним договором; представник Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України під час укладення спірного договору діяв в межах своєї компетенції та відповідно до Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715; мало місце схвалення спірного правочину.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що у довіреності, виданій Міністром оборони України за № 220/386/д від 10.11.2016, відсутні повноваження ОСОБА_3 на укладення спірного договору. Такий договір не проходив попереднього погодження з Управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України. Вказує, що жодних коштів на виконання спірного договору Міністерства оборони України не отримувало. Відповідно, відсутній факт його схвалення. Окрім того, в порушення приписів Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, договір про будівництво житлового комплексу від 26.11.2016 укладено без проведення такого конкурсу.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачеве подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Вказує, що на балансі відділу перебуває військове містечко № 12, розташоване за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. І. Зріні, 153, загальною площею земельної ділянки 28,27 га. Будівлі військового містечка № 12 та земельна ділянка використовуються військовою частиною А 1556.
Від військової прокуратури Західного регіону України до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що у довіреності, виданій Міністром оборони України за № 220/386/д від 10.11.2016 відсутні делеговані ОСОБА_3 повноваження на укладення спірного договору. Схвалення Міністерством оборони України такого договору не було. Вказує, що відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не позбавляє її статусу земель оборони. Окрім того, на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомості, власником яких є Міністерство оборони України та дислокується діюча військова частина. Посилається на постанову Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 914/1075/17.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 26.11.2016 між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник, сторона-1) та ТОВ "Культура інформації" (підрядник, сторона-2) укладено договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко № 12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153 (а.с. 30-37, т. 1).
Згідно з п. 2.1 договору сторони зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко №12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153.
Об`єктом забудови є земельна ділянка за вказаною адресою, орієнтовною площею 28,27 га, яка відведена рішенням виконавчого комітету Мукачівської міськради № 136-01 від 12.08.1987 (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 3.2 спірного договору сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених цим договором, забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену п. 1.1.5 цього договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт.
Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього договору (п. 3.3 договору).
Сторона-1 зобов`язана передати стороні-2 будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами цього договору за актом передачі будівельного майданчика, який є невід`ємною частиною цього договору. Сторона-1 зобов`язана протягом 3 календарних місяців з дати підписання цього договору в порядку, встановленому Положенням та чинним законодавством України, списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна (п. п. 4.2.3, 4.2.4 договору).
Відповідно до п. 12.7 цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на сторони зобов`язань.
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. та зареєстровано в реєстрі за №3556.
Згідно з актом приймання-передачі будівельного майданчика до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Мукачівський гарнізон, військове містечко №12, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Зріні, 153 від 26.11.2016 вказаний майданчик стороною-1 передано стороні-2 (а.с. 38, т. 1).
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя статті 237 ЦК України).
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (частина перша статті 239 ЦК України).
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (стаття 244 ЦК України).
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ста