П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 826/5635/17
Провадження № 11-1376апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСУ» (далі - ТОВ «ЕСУ») на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2018 року (суддя Келеберда В. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року (судді Кобаль М. І., Карпушова О. В., Степанюк А. Г.) у справі № 826/5635/17 за позовом Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (правонаступник - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; далі - НКЦПФР, Комісія) до ТОВ «ЕСУ» про стягнення заборгованості та
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2017 року Центральний територіальний департамент НКЦПФР звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ТОВ «ЕСУ» про стягнення з відповідача до Державного бюджету Україништрафу в розмірі 102 тис. грн, який слід перерахувати на рахунок, відкритий в управлінні Державного казначейства України за балансовим рахунком 3111 «Надходження до загального фонду державного бюджету», за кодом бюджетної класифікації 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», символ звітності 106.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 листопада 2016 року Комісія прийняла постанову № 2198-ЦД-1-Е про накладення на ТОВ «ЕСУ» штрафу за правопорушення на ринку цінних паперів у зв'язку з невиконанням розпорядження від 10 серпня 2016 року № 103 про усунення порушень законодавства про цінні папери. Зокрема, відповідач не здійснив Публічному акціонерному товариству «Дельта банк» (далі - АТ «Дельта банк») виплату відсоткового доходу за іменними відсотковими облігаціями серії «С» за 9-й відсотковий період (з 22 квітня по 21 липня 2015 року) та за 10-й відсотковий період (з 22 липня по 20 жовтня 2015 року), чим порушив вимоги пункту 2 частини п'ятої розділу I Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств, облігацій міжнародних фінансових організацій та їх обігу, затвердженого рішенням НКЦПФР від 27 грудня 2013 року № 2998 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2014 року за № 171/24948 (далі - Положення № 2998). Однак у добровільному порядку ТОВ «ЕСУ» штрафу в розмірі 102 тис. грн не сплатило.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, позов задовольнив.
Не погодившись із указаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ТОВ «ЕСУ» зазначило, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту майнових прав позивача в частині стягнення штрафної санкції. Отже, спір у цій справі є приватноправовим, а тому на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Крім указаного, скаржник зазначив, що на відповідача накладено штраф за відсутності інформації та встановленого факту про те, чи було АТ «Дельта банк» власником облігацій на день виплати відсоткового доходу за відсотковими облігаціями серії «С» (емітент ТОВ «ЕСУ») за 9-й і 10-й відсоткові періоди, та, як наслідок, неправомірно визнано відповідача винним у вчиненні правопорушення на ринку фінансових послуг.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ТОВ «ЕСУ», а ухвалою від 23 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), мотивувавши це тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
11 лютого 2019 року від НКЦПФР до Великої Палати Верховного Суду надійшли пояснення, в яких позивач зазначає про те, що, застосовуючи санкції за правопорушення на ринку цінних паперів, Комісія здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір про стягнення штрафу виникає у зв'язку зі здійсненням цих функцій, а тому цей спір є публічно-правовим у розумінні статті 4 КАС України. Комісія вказує, що відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звертатися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України, а частиною третьою статті 11 Закону України від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (далі - Закон № 448/96-ВР) передбачено право Комісії на звернення до суду з позовом про стягнення несплаченого штрафу. Отже, на думку позивача, при розгляді цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не порушили правил предметної юрисдикції.
Стосовно підстав накладення штрафу на відповідача НКЦПФР зазначила, що судовими рішеннями у справі № 826/17784/16 установлено законність та обґрунтованість постанови Комісії від 02 листопада 2016 року № 2198-ЦД-1-Е про накладення на ТОВ «ЕСУ» штрафу в розмірі 102 тис. грн. За таких обставин позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 12 квітня 2013 року НКЦПФР зареєструвала проспект емісії облігацій ТОВ «ЕСУ» та видала свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій за реєстраційним № 55/2/2013.
Відповідно до пункту 3.8 проспекту емісії облігацій ТОВ «ЕСУ» виплати відсоткового доходу за облігаціями здійснюються в національній валюті України (гривні) самостійно емітентом на підставі зведеного облікового реєстру власників облігацій, складеного депозитарієм на кінець операційного дня, що передує даті виплати відсоткового доходу за облігаціями, та наданого на день виплати відсоткового доходу за адресою: Україна, 02002, м. Київ, вул. Луначарського, 4.
10 серпня 2016 року уповноваженою особою Комісії винесено розпорядження № 1036-ЦД-1-Е, яким установлено порушення ТОВ «ЕСУ» вимог законодавства про цінні папери, а саме пункту 2 частини п'ятої розділу I Положення № 2998 щодо нездійснення виплати АТ «Дельта банк» відсоткового доходу за іменними відсотковими облігаціями серії «С» за 9-й період (з 22 квітня по 21 липня 2015 року) та 10-й період (з 22 липня по 20 жовтня 2015 року) та зобов'язано відповідача в термін до 19 вересня 2016 року усунути порушення законодавства про цінні папери з наданням підтверджуючих документів.
У зв'язку з невиконанням ТОВ «ЕСУ» вказаного розпорядження уповноваженою особою Комісії складено акт від 18 жовтня 2016 року № 2148-ЦД-1-Е про правопорушення на ринку цінних паперів і за результатами розгляду справи винесено постанову від 02 листопада 2016 року № 2198-ЦД-1-Е про накладення на відповідача штрафу в розмірі 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за ті самі дії, вчинені повторно протягом року), що становить 102 тис. грн.
У добровільному порядку відповідач штрафу не сплатив.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що справа належить до юрисдикції адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами частини четвертої статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцієюта законами України.
Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Виникнення спірних правовідносин обумо