П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 821/381/16
Провадження № 11-1097апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року (суддя Попов В. Ф.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (судді Семенюк Г. В., Потапчук В. О., Жук С. І.) у справі № 821/381/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - уповноважена особа, Фонд, АТ «Дельта банк» відповідно) КадироваВладислава Володимировича, третя особа - Фонд, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним укладеного між ним і АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро від 06 лютого 2015 року № 005-21504-060215 із застосуванням наслідків нікчемності правочину;
- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта банк» за рахунок Фонду;
- зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок Фонду.
Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, закрив провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних судових рішень; далі - КАС України).
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що ним оскаржуються дії уповноваженої особи, яка у спірних правовідносинах виконує функції суб'єкта владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій, тому за своїм характером цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відтак відсутні підстави для закриття провадження у справі з мотивів, викладених в ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 жовтня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
Відповідач та третя особа відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що 06 лютого 2015 року між ОСОБА_3 і АТ «Дельта банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» № 005-21504-060215, за умовами якого ОСОБА_3 розмістив у банку депозит в іноземній валюті в сумі 7 тис. євро строком по 20 лютого 2015 року зі сплатою процентів наприкінці строку.
Кошти на депозитний рахунок ОСОБА_3 надійшли платіжним дорученням від 06 лютого 2015 року № 45507909 від ОСОБА_6
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року № 51 про запровадження з 03 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» цього ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта банк» та призначено уповноважену особу Кадирова В. В. строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.
З надісланого представником АТ «Дельта банк» повідомлення від 23 вересня 2015 року № 8821/1599 позивачу стало відомо, що договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро від 06 лютого 2015 року 005-21504-060215 віднесений до нікчемних правочинів на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) та статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Не погодившись із рішенням уповноваженої особи, ОСОБА_7 звернувся до суду з цим позовом.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, Херсонський окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що цей спір не містить ознак публічно-правового з огляду на висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16.
ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи щодо визнання нікчемним укладеного між позивачем і АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро від 06 лютого 2015 року № 005-21504-060215 із застосуванням наслідків нікчемності правочину, а також визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта банк» за рахунок Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок Фонду.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Законууповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VIФонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Законуосновним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Законув межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суди попередніх інстанцій керувалися правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, у яких з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.
Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо форм