П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 826/19414/16
Провадження № 11-1381апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року (суддя Катющенко В. П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року (судді Костюк Л. О., Бужак Н. П., Кузьмишина О. М.) у справі № 826/19414/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ «КБ «Хрещатик», Банк відповідно) Костенка Ігоря Івановича, Фонду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення гарантованої суми відшкодування та
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи та Фонду, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
- зобов'язати уповноважену особу включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
- зобов'язати Фонд скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу;
- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантовану суму відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
- визнати протиправними дії уповноваженої особи, Фонду щодо неакцептування та невключення вимог ОСОБА_3 у сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. до четвертої черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик» згідно із Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-IV «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-IV);
- зобов'язати уповноважену особу та Фонд акцептувати й включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик» вимоги ОСОБА_3 на суму 319 тис. 603 грн 67 коп. як такі, що підлягають задоволенню відповідно до четвертої черги кредиторів згідно із Законом № 4452-IV, та подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик», пов'язані із акцептуванням та включенням до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик» вимог позивача на суму 319 тис. 603 грн 67 коп.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 03 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої, серед іншого, зазначив, що спори, які виникають за участю Фонду та його уповноваженої особи у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Крім того, скаржник вказує на неправильне вирішення спору по суті заявлених позовних вимог судом першої інстанції. У зв'язку з викладеним ОСОБА_3 просить скасувати рішення окружного адміністративного суду та постанову суду апеляційної інстанції й прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити заявлені позовні вимоги або направити справу на новий розгляд.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 23 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі «Екбатані проти Швеції»).
Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 25 вересня 2014 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_3 укладено договір № 153D-1838 банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах.
За умовами договору Банк прийняв від позивача зливки банківських металів (золота) на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1 у сумі 13,004977 унції (404,5 грама) на термін з 25 вересня 2014 року по 23 вересня 2016 року.
Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено нарахування процентної ставки на вклад у розмірі 3,5 % річних, сплата яких повинна здійснюватись одночасно з поверненням основної суми вкладу в кінці терміну дії договору.
Того ж дня між позивачем і ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір НОМЕР_2 банківського рахунку фізичної особи, за умовами якого Банк відкрив клієнту рахунок НОМЕР_2 у валюті UAN.
28 березня 2016 року ОСОБА_3 надіслав на адресу ПАТ «КБ «Хрещатик» заяву про дострокову вимогу суми вкладу, в якій просив достроково розірвати і повернути банківський вклад в банківських металах за договором № 153D-1838 банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах у повному обсязі відповідно до пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 4.4, 4.5 договору.
ПАТ «КБ «Хрещатик» повернув позивачу мірні зливки золота в сумі 2,716738 унції (84,5 грама). При цьому частину мірних зливків золота в сумі 10,288238 унції (320 грам) Банк не повернув.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 05 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», якою запроваджено тимчасову адміністрацію строком на один місяць з 05 квітня по 04 травня 2016 року включно та призначено уповноважену особу.
Постановою Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Хрещатик».
ОСОБА_3 неодноразово звертався до ПАТ «КБ «Хрещатик» із заявами про повернення вкладу.
Листом від 13 травня 2016 року № 4117-10/1835 уповноважена особа повідомила ОСОБА_3 про те, що Фонд не відшкодовує кошти, розміщені у банківських металах, та роз'яснила процедуру подання заяви про кредиторські вимоги для отримання вкладу.
21 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи з заявою, в якій просив включити його кредиторські вимоги до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 338 тис. 539 грн 17 коп., серед яких: 329 тис.176 грн 95 коп. - основний борг, 9 тис. 362 грн. 22 коп. - проценти.
Згідно з довідкою від 05 жовтня 2016 року № 2-3/3/9748 кредиторські вимоги позивача акцептовані в сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. та підлягають задоволенню за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна Банку, у сьому чергу кредиторів відповідно до положень частини першої статті 52 Закону № 4452-IV.
Не погодившись з діями відповідачів, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що дії (бездіяльність), пов'язані з ненарахуванням на рахунок ОСОБА_3 відсотків за договором від 25 вересня 2014 року № 153D-1838 банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах, мали місце до введення в ПАТ «КБ «Хрещатик» тимчасової адміністрації. При цьому уповноважена особа не несе відповідальність за дії, які повинен був вчинити Банк, у тому числі за нарахування відсотків на поточний металевий рахунок позивача, а не на банківський рахунок фізичної особи (позивача). Оскільки договір № 153D-1838 було розірвано до введення Фондом тимчасової адміністрації й саме Банк порушив умови договору банківського вкладу, суд, за аналогією закону, застосував норму статті 1073 Цивільного кодексу України щодо визначення правових наслідків неналежного виконання банком операцій за рахунок клієнта.
Водночас суд першої інстанції вказав, що до четвертої черги вимог кредиторів відповідно до статті 52 Закону № 4452-IV відносяться вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, в частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. Ураховуючи, що Фонд жодних виплат позивачу не здійснював, суд дійшов висновку про правомірне віднесення кредиторських вимог позивача до сьомої черги кредиторів.
Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір, який виник між сторонами, стосується питання невиконання договірних зобов'язань, є цивільно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду частково не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи й Фонду, заявивши, серед інших, вимоги про визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання Фонду скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу; стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
За приписам