Постанова
Іменем України
18 березня 2019 року
м. Київ
справа № 296/12248/15-ц
провадження № 61-4300св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Житомирська міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Черпак Галина Антонівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, у складі судді Драча Ю. І.,
від 21 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області, у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Шевчук А. М., Павицької Т. М.,
від 14 грудня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Житомирської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Черпак Г. А., про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_8 У встановлений законом строк він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте отримати свідоцтво про право на спадщину за законом не зміг через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно. У подальшому він дізнався, що 03 травня 2009 року між ОСОБА_9 (дружиною батька), ОСОБА_8 та ОСОБА_10 було укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого остання отримала у власність квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язалась довічно утримувати батька та його дружину. Зазначив, що сторони не мали права укладати зазначений договір від імені двох відчужувачів, оскільки спірна квартира не була об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Крім того вказував, що ОСОБА_11 на момент підписання договору не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 03 травня 2009 року між ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Черпак Г. А., зареєстрований у реєстрі за № 3526; визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 вересня
2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що на момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_9 перебувала у такому стані, який би впливав на її дії, та не усвідомлювала своїх дій. У встановленому законом порядку ОСОБА_11 недієздатною визнана не була. Матеріалами справи не підтверджено, що квартира належала подружжю ОСОБА_11 на праві спільної часткової власності, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності за позивачем на спірну квартиру у порядку спадкування за законом.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 грудня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що ОСОБА_11 та ОСОБА_8 у спосіб, передбачений чинним законодавством, розпорядилися належною їм на праві спільної сумісної власності квартирою, уклавши спірний договір довічного утримання.Позивач не надав доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_11 була визнана недієздатною. Під час підписання спірного договору нотаріус роз'яснила сторонам наслідки вчинення такого договору, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 його власноруч підписали, виявивши таким чином свою волю як співвласники майна. Позивач не заявляв клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи.
Короткий зміст касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про проведення науково-правової експертизи. На час укладення спірного правочину квартира АДРЕСА_1 не була об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а була спільною частковою власністю подружжя, отже сторони цього договору не мали права укладати договір довічного утримання від імені двох відчужувачів. Судом не взято до уваги, що ОСОБА_11 страждала на важке онкологічне захворювання, приймала сильні знеболювальні препарати, а тому не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Клопотання про проведення судово-психіатричної експертизи було задоволено судом першої інстанції, але вона не була проведена.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
23 квітня 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_11 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 січня1982 року (т. 1, а. с. 22).
ОСОБА_11 на праві власності з 09 грудня 1981 року належала частина будинку АДРЕСА_3
Згодом будинок було знесено та ОСОБА_11, у складі сім'ї якої зазначено ОСОБА_8, 10 листопада 1985 року було видано ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1
(т. 1, а. с. 175).
На підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1, виданого відділом приватизації державного житлового фонду м. Житомира 24 січня 2000 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_11 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності (т. 1, а. с. 27-28, 103-104).
03 травня 2009 року ОСОБА_9, ОСОБА_8 уклали із ОСОБА_5 договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Черпак Г. А. та зареєстрований у реєстрі за № 3526 (т. 1, а. с. 26).
Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_9 та ОСОБА_8 передали ОСОБА_5 у власність у рівних частках кожний належну їм на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1, виданого відділом приватизації державного житлового фонду м. Житомира 24 січня 2000 року, квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 зобов'язалась, зокрема, довічно утримувати (доглядати) відчужувачів, забезпечувати їх необхідним одягом, взуттям, ліками.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_9, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_8.(т. 1, а. с. 73, 74).
ОСОБА_4 звернувся д