Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 405/2374/17
провадження № 61-26658св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області,
представники відповідача: Кирилюк Євген Сергійович, Іванець Дмитро Миколайович, Тарасенко ЯрославІгорович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда
від 31 липня 2017 року у складі судді Шевченко І. М. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУНП в Кіровоградській області) про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 1986 року вона працювала у Добровеличківському відділенні поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградської області старшим інспектором канцелярії. У 2013 році була призначена на посаду завідувача канцелярії. З 2015 року працювала завідувачем канцелярії Добровеличківського відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області. За тридцять років трудового стажу назва посади змінювалась, але функції вона виконувала постійно однакові. 02 лютого 2017 року її звільнили з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, таким, що грубо порушує її трудові права.
Зазначала, що у канцелярії Добровеличківського відділенні поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області до реорганізації було дві посади: завідувача канцелярії, яку обіймала вона, та діловода канцелярії, на якій перебувала і перебуває інша особа. 02 грудня 2016 року всі працівники підрозділу, в тому числі і діловод канцелярії, були попереджені про можливе вивільнення у зв'язку з організаційно-штатними змінами та на виконання вимог наказу ГУНП в Кіровоградській області № 282 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Кіровоградській області», вона з діловодом була на рівних умовах для визначення на подальше залишення на роботі у вказаному підрозділі. В листі, який надійшов з ГУНП в Кіровоградській області,
від 25 січня 2017 року була вказана інформація, що рішення про її звільнення, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, було прийнято керівництвом Добровеличківського відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області. З двох посад у канцелярії: завідувач канцелярії та діловод, залишилась тільки одна посада діловода. Проте, їй цю посаду не запропонували, не врахували, що вона має переважне право на зайняття цієї посади, оскільки має високий рівень кваліфікації.
31 січня 2017 року в присутності голови професійної спілки їй було запропоновано перелік вакантних посад в інших організаціях, підпорядкованих ГУНП в Кіровоградській області, деякі із них зовсім не були рівнозначними займаній нею посаді та не відповідали її кваліфікаційному рівню, оскільки пропонували посаду прибиральниці в Новоукраїнському відділі поліції ГУНП
в Кіровоградській області, який також не є підрозділом, на якому вона була працевлаштована.
02 лютого 2017 року вона отримала наказ про звільнення, але вихідна допомога їй не була виплачена. На її усне звернення керівництво пояснило, що допомогу нарахують пізніше, а тому вона зазначила про незгоду із звільненням при ознайомленні з наказом. Вказувала, що роботодавець не розрахувався з нею, не виплатив вихідної допомоги у повному обсязі.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд поновити її на роботі в Добровеличківському відділенні поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області, стягнути з ГУНП України в Кіровоградській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, вихідну допомогу, невиплачену в день звільнення, і допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що, установивши наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України. Вихідна допомога позивачці була виплачена відповідачем після звільнення, тому підстави для її стягнення в судовому порядку відсутні.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ленінського районного суду
м. Кіровограда від 31 липня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним й обґрунтованим, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Крім того, районним судом зроблені вірні висновки відносно того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
ОСОБА_1 посилалась на те, що вона відповідно до частин першої, другої
статті 42 КЗпП України має переважне право на залишення на роботі, оскільки має високу кваліфікацію (у 2011 році закінчила Національну академію внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста), довше працювала у Добровеличківському відділенні поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області (більше тридцяти років).
Крім того, було порушено вимоги статті 43 КЗпП України щодо розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40, пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Однак норму вказаної статті також було порушено, оскільки лише 30 січня 2017 року, за три дні до її звільнення, голова професійної спілки ОСОБА_5 запросив взяти участь у розгляді подання, яке винесло на розгляд керівництво ГУНП в Кіровоградській області, щодо її звільнення, так як подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. 31 січня 2017 року в присутності голови професійної спілки ОСОБА_5 їй було запропоновано перелік вакантних посад в інших організаціях, підпорядкованих ГУНП в Кіровоградській області, але відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно, але не враховано термін, який вказаний в статті, тобто роботодавець порушив зазначене положення закону і не запропонував одночасно з попередженням про можливе вивільнення від 02 грудня 2016 року, а запропонував лише в кінці терміну, але за два місяці могли бути наявні інші вакантні посади посади.
З трьох посад, в переліку запропонованих, дві з них станом на 31 січня 2017 року такими не були, а третя зовсім не була рівнозначною займаній нею та не відповідала її кваліфікаційному рівню, оскільки пропонували посаду прибиральниці в Новоукраїнському відділі поліції ГУНП в Кіровоградській області, що не є підрозділом, на якому вона була працевлаштована.
Також з пропозицією про переведення роботодавець мав звернутися до неї не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з'являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій), тому роботодавець повинен був запропонувати роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника), роботи на умовах неповного робочого часу тощо.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказані справі та витребувано з Ленінського районного суду
м. Кіровограда зазначену цивільну справу.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Кіровоградській області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У листопаді та грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу від ГУНП в Кіровоградській області, в якому зазначено про те, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими, ухваленими з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Вважало, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала з червня 2013 року на посаді завідувача канцелярією Добровеличківського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, з листопада 2015 року завідувачем канцелярії Добровеличківського відділення поліції Новоукраїнського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області.
Наказом ГУНП в Кіровоградській області від 10 грудня 2015 року було затверджено тимчасові штати органів та підрозділів ГУНП в Кіровоградській області.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про Національну поліцію», наказами Національної поліції України від 09 листопада 2016 рок