ПОСТАНОВА
Іменем України
22 березня 2019 року
Київ
справа №820/162/16
адміністративне провадження №К/9901/11676/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року (головуючий суддя Панченко О.В., судді - Спірідонов М.О., Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року (головуючий суддя Мінаєва О.М., судді - Шевцова Н.В., Макаренко Я.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження,
У С Т А Н О В И В:
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮ України), Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС МЮ України), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 29 грудня 2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП№49743456.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року, позов задоволено. Скасовано постанову головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 29 грудня 2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП№49743456.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Департамент ДВС МЮ України звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ОСОБА_2 скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.
Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 у справі № 820/8486/15. Визнано протиправною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮ України, що полягає у невчиненні передбачених законом процесуальних дій, спрямованих на виконання рішень суду у виконавчому провадженні ВП №48136092. Зобов'язано ВПВР Департаменту ДВС МЮ України вжити вичерпних процесуальних заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" щодо виконання виконавчого листа № 820/424/15, виданого Харківським окружним адміністративним судом 8 червня 2015 року. Вказана постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС України) набрала законної сили. Харківським окружним адміністративним судом 18 грудня 2015 року за заявою ОСОБА_2 видано виконавчий лист.
29 грудня 2015 року державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮ України ОСОБА_5 у виконавчому провадженні ВП №49743456 прийнято постанову, якою на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено у відкритті виконавчого провадження. Постанова обґрунтована тим, що відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Юридичною особою є організація, створена, зареєстрована у встановленому законом порядку. Кожна юридична особа має свій унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (код ЄДРПОУ). ВПВР Департаменту ДВС МЮ України не є самостійною юридичною особою, не має коду ЄДРПОУ, не зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не являється розпорядником майна тощо. У пред'явленому до виконання виконавчому документі зазначений код ЄДРПОУ не зареєстровано за ВПВР Департаменту ДВС МЮ України. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - ідентифікаційний код юридичної особи №00015622 належить Міністерству юстиції України. Вищенаведені обставини виключають можливість здійснення виконавчого провадження.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження прийнята всупереч вимогам Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Зазначена позиція підтримана Харківським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив постанову суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-ХІV).
Статтею 1 Закону № 606-ХІV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до частини другої статті 2 вказаного Закону, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Згідно частини першої статті 6 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Приписи наведеної норми кореспондуються з критеріями, на відповідність яким адміністративні суди перевіряють рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що визначені частиною 3 статті 2 КАС України, а також узгоджуються із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 11 Закону № 606-ХІV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі. Крім того, згідно цієї норми державний виконавець повинен здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Згідно частини другої цієї статті, підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.
Вимоги до виконавчого документа зазначені у статті 18 Закону № 606-ХІV встановлені. Частиною першою вказаної статті визначено, що у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних ос