ПОСТАНОВА
Іменем України
21 березня 2019 року
Київ
справа №813/1572/18
адміністративне провадження №К/9901/67778/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу
Головного управління ДФС у Львівській області
на рішення
Львівського окружного адміністративного суду від 09.08.2018(суддя - Р.П. Качур)
на постанову
Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018(колегія у складі суддів: Р.В. Кухтей, С.П. Нос, Р.П. Сеник)
у справі
№813/1572/18
за позовом
Головного управління ДФС у Львівській області
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Тір-Буд 1»
про
застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків,
ВСТАНОВИВ:
Головне управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило суд застосувати арешт коштів на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Тір-Буд 1» (далі - Товариства), що знаходяться на рахунках цього платника податків у банківських установах.
Позов обґрунтовано тим, що з урахуванням не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, на виконання вимог пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підстави для застосувати арешту коштів на рахунках такого платника.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.08.2018, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 у задоволені позову відмовлено.
Рішення судів мотивовані відсутності правових підстав для застосування арешту коштів на рахунку відповідача, як одного із елементів арешту, що передбачений положеннями ПК України, з урахуванням черговості його застосування.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та позов задовольнити. По суті скарги вказується на такі ж підстави, що були зазначені у позові. При цьому зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків в частині черговості застосування такого елементу арешту як арешт коштів на рахунку платника, оскільки право із таким зверненням наділений податковий орган в силу приписів статті 94 ПК України.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, у зв'язку із не допуском його посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства (підстава проведення - наказ від 13.04.2018) складено акт не допуску № 414/03-01-14-12/33169265 від 16.04.2018.
За таких обставин, податковий орган спершу застосував умовний арешт майна Товариства, який не був підтверджений у судовому порядку (наявність спору про право).
Після чого позивач звернувся до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків, у зв'язку із відмовою платника податків від проведення позапланової перевірки, у задоволенні якої було відмовлено, оскільки відсутні на то правові підстави, зокрема наявність лише податкового боргу зумовлює право у контролюючого органу звертатись до суду і позовом про застосування арешту коштів на рахунках пральника податку.
Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанції передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Загальна процедура і підстави застосування