ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 907/56/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.
секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,
за участю представників:
позивача - Січки В. В.,
відповідачів - Олійника Р. Б.,
третіх осіб - Ігнатенка С. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської церкви села Пацканьово Ужгородського району та Пацканівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 (судді: Кордюк Г. Т., Плотніцький Б. Д., Хабіб М. І.) у справі № 907/56/18
за позовом Релігійної греко-католицької громади "Святого Архістратига Михаїла" села Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області
до Виконавчого комітету Пацканівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області і Пацканівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської церкви села Пацканьово Ужгородського району та Ужгородської районної державної адміністрації,
про визнання недійсним та скасування рішення і скасування свідоцтва про право власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У лютому 2018 року Релігійна греко-католицька громада "Святого Архістратига Михаїла" села Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області (далі - Релігійна греко-католицька громада) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до виконавчого комітету Пацканівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - виконком Пацканівської сільради) і Пацканівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - Пацканівська сільрада) з позовом про:
- визнання недійсним та скасування рішення виконкому Пацканівської сільради від 19.02.2004 № 4 "Про надання дозволу на виготовлення інвентарної справи";
- визнання недійсним і скасування виданого Пацканівською сільрадою на підставі рішення від 19.02.2004 № 4 свідоцтва про право власності на нерухоме майно - церкву, розташовану в с. Пацканьово, вул. без назви, № 169А релігійній громаді Української православної церкви Свято-Михайлівської церкви с. Пацканьово (далі- Релігійна громада УПЦ).
1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статті 19 Конституції України, статей 318, 324, 326, 329 Цивільного кодексу України, статей 26, 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовано перевищенням відповідачем своїх повноважень, а також вирішенням питання про передачу у власність майна, яке не перебуває у комунальній власності та є державним, оскільки належить до категорії культових споруд.
1.3. Пацканівська сільрада у відзиві на позовну заяву заперечила проти її задоволення та зазначила, що оскаржувані позивачем рішення і свідоцтво про право власності не порушують прав та інтересів позивача, оскільки спірною культовою спорудою (церквою) з 1954 року користується Релігійна громада УПЦ на підставі відповідних документів, а посилання позивача на архівну довідку від 02.06.2014 № 2005/01-20 не спростовують правомірності користування Релігійною громадою УПЦ спірною будівлею.
Відповідач також наголосив, що Релігійній греко-католицькій громаді територіальною громадою (в особі Пацканівської сільради) безоплатно передано у приватну власність нежитлову будівлю для проведення богослужінь і задоволення молитовних потреб греко-католицької громади.
Пацканівська сільрада також зазначає про дотримання положень Закону України "Про власність" у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення від 19.02.2004, а також Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і прийняття оспорюваного рішення органом у межах, передбачених законом.
На думку Пацканівської сільради, позивач не довів, що він не знав і не міг дізнатися про порушення свого права, а позов ним подано через 14 років, тобто із пропуском позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів залучено Релігійну громаду УПЦ.
1.5. У поясненнях щодо позову Релігійна громада УПЦ просила відмовити у його задоволенні, наголошуючи, що оспорюване рішення виконкому Пацканівської сільради від 19.02.2004 № 4 і свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.04.2004 прав та інтересів позивача не порушує, оскільки релігійна громада УПЦ спірною культовою спорудою (будівлею церкви) користується з 1954 року на підставі Умови, укладеної між громадянами с. Пацканьово та Мукачівською окррадою депутатів трудящих від 10.02.1954, рішення виконавчого комітету ради народних депутатів Ужгородського району від 05.02.1991 № 5 "Про реєстрацію положень релігійних громад та передачу культових споруд і будов у їх користування", а також рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 21.01.1992 № 21 "Про культові споруди".
При цьому рішення Закарпатського облвиконкому від 11.03.1992 № 11 "Про культові споруди області" щодо передачі у безоплатне користування Релігійній греко-католицькій громаді культової споруди в с. Пацканьово згідно з рішенням Закарпатського обласного суду від 15.10.1992 у справі № 3-18/92 за скаргою Релігійної громади УПЦ визнано таким, що прийнято із порушенням вимог чинного законодавства.
Отже, судовим рішенням у справі № 3-18/92 за участю обох релігійних громад установлено відсутність у Релігійної греко-католицької громади будь-яких прав, у тому числі права користування, на спірну культову споруду.
Крім того, за змістом статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" право користування культовою спорудою у тієї чи іншої релігійної громади виникає на підставі договору з організацією, на балансі якої перебуває відповідна культова споруда, однак позивач такого договору не надав, отже не довів порушення будь-яких своїх прав.
Релігійна громада УПЦ також наголошує, що про відсутність порушених прав позивача свідчить і та обставина, що згідно з рішенням Пацканівської сільради від 20.02.2004 та свідоцтвом про право власності від 09.06.2004 серії САА № 110935, що підтверджується інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2017, у власності Релігійної греко-католицької громади у власності перебуває нежитлова будівля, яку з метою вирішення міжконфесійних спорів територіальною громадою с. Пацканьово в особі Пацканівської сільради безоплатно передано позивачеві у власність для проведення богослужінь та задоволення молитовних потреб греко-католицької громади.
На думку Релігійної громади УПЦ, хибним є посилання позивача на розпорядження представника Президента України у Закарпатській області від 10.02.1994 "Про упорядкування обліку культових споруд та культового майна області", оскільки цим розпорядженням культову споруду на баланс Ужгородської районної державної адміністрації передано не було, документів про передачу культової споруди позивачеві не надано.
Релігійна громада УПЦ також заявила про пропуск позивачем позовної давності, наголошуючи на обізнаності позивача щодо прийняття оскаржуваного рішення від 19.02.2004 № 4, оскільки під час засідання виконавчого комітету були присутніми представники греко-католицької громади (голова греко-католицької громади і адміністратор греко-католицької парафії села Пацканьово), що підтверджується, зокрема, показаннями свідків, оформленими відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України.
1.6. Згідно з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2018 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Ужгородську районну державну адміністрацію.
1.7. Ужгородська районна державна адміністрація у поясненнях щодо позову зазначила, що на баланс спірної культової споруди не приймала, а також зауважила, що у листі від 25.09.2017 № 03-28/1307 надала роз'яснення греко-католицькій громаді стосовно компетенції відповідних державних органів з питання укладення договорів про порядок користування культовою спорудою, зокрема що відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Проте позивач для вирішення питання по суті до уповноваженого суб'єкта не звертався.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2018 відмовлено у задоволенні позову повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню за недоведеністю підстав позову, оскільки позивач не довів наявності свого суб'єктивного права на почергове користування спірною культовою спорудою, на захист якого подано позов. У зв'язку із зазначеними обставинами суд першої інстанцій дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2018 скасовано, позов задоволено, визнано недійсним рішення виконкому Пацканівської сільради від 19.02.2004 № 4 "Про надання дозволу на виготовлення інвентарної справи", визнано нечинним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розташоване в с. Пацканьово, вул. без назви № 169А, Ужгородського району Закарпатської області, видане Пацканівською сільрадою 30.04.2004.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджено наявність, зокрема, з 1954 року та станом на 1992 рік у с. Пацканьово двох релігійних громад - православної та греко-католицької, які мають рівні права та можливості для забезпечення релігійних потреб у пристосованих для цього культових спорудах. Крім того, архівною довідкою від 02.06.2014 підтверджено наявність греко-католицької релігійної громади у с. Пацканьово станом на 1908 рік.
Ураховуючи, що рішенням виконавчого комітету Закарпатської області від 21.01.1992 № 21 православній релігійній громаді культову споруду надано у користування, а не на праві власності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у виконкому Пацканівської сільради не було законних підстав приймати оспорюване рішення від 19.02.2004 № 4 про оформлення права власності на будівлю церкви за православною громадою.
Отже, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оспорюване рішення виконкому є незаконним і порушує права позивача як релігійної громади стосовно рівних можливостей користування культової спорудою.
У зв'язку із визнанням недійсним рішення, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції зауважив, що права та інтереси позивача підлягають захисту в інший спосіб, ніж ним визначено, зокрема свідоцтво про право власності підлягає визнанню нечинним.
Щодо позовної давності суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку позовну давність позивач не пропустив.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, Релігійна громада УПЦ просить її скасувати, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2018 залишити в силі, наголошуючи на неправильному застуванні судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Так, скаржник зазначає, що у цьому випадку предметом оскарження є рішення виконкому Пацканівської сільради про оформлення права власності на спірну культову споруду за Релігійною громадою УПЦ та свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будівлю церкви, видане Пацканівською сільрадою. У цій справі оскаржуються майнові права у виді права власності Релігійної громади УПЦ. За наведених обставин, на думку заявника касаційної скарги, належним відповідачем у такому спорі має бути саме особа, право якої на підставі оскаржуваних документів оформлено та зареєстровано, тобто належним відповідачем у спірних правовідносинах є саме Релігійна громада УПЦ, адже предмет спору безпосередньо стосується її прав і обов'язків. Аналогічні правові висновки щодо належного відповідача у справі викладено у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 522/20763/14.
Отже, як вважає скаржник, у порушення положень частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд залишив поза увагою, що у цьому випадку як відповідача не було залучено власника спірного майна - Релігійну громаду УПЦ, права якої у цій справі є предметом оскарження, на той час як пред'явлення позовних вимог до неналежних відповідачів є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 902/672/16.
На думку Релігійної громади УПЦ, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що порушення прав позивача оскаржуваним рішенням виконкому Пацканівської сільради, про яке заявляє позивач, у цьому випадку не відбулося, оскільки як на дату прийняття цього рішення (2004 рік), так і на час звернення із позовом до суду (2018 рік) позивач права почергового користування спірною культовою спорудою не мав, оскільки відповідного договору з компетентними органами, укладення якого передбачено статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не укладав, отже і права користування спірною культовою спорудою позивач не має.
При цьому єдине рішення компетентних державних органів щодо передання позивачеві у користування спірної культової споруди було предметом судового розгляду у справі № 3-18/92, в якій рішенням Закарпатського обласного суду від 15.10.1992 визнано незаконним. Згідно з окремою ухвалою від 15.10.1992 у цій справі рішення Закарпатського облвиконкому від 11.03.1992 № 49 "Про культові споруди області", яким культову споруду с. Пацканьово передано у користування Релігійній греко-католицькій громаді, скасовано у зв'язку із порушенням чинного законодавства, а користувачем культової споруди відповідно до Умови від 10.02.1954 зазначено Релігійну громаду УПЦ.
Скаржник наголошує, що у матеріалах справи наявні копії чинних і не скасованих рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 21.01.1992 № 21 і свідоцтва про право колективної власності Релігійної громади УПЦ на спірну культову споруду, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради народних депутатів Закарпатської області.
У зв'язку із набранням чинності з 01.01.2004 Цивільним кодексом України та запровадженням інституту приватної власності на заміну таких форм власності як особиста і колективна, відповідачі у межах наданих їм повноважень оформили шляхом прийняття оскаржуваного рішення від 19.02.2004 № 4 та свідоцтва від 30.04.2004 за православною громадою вже право приватної власності на спірну культову споруду.
Суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, помилково взяв за основу архівну довідку від 02.06.2014 № 2005/01-20, оскільки зазначена довідка не містить жодних відомостей щодо суб'єкта будівництва спірної культової споруди, а інформація, викладена у цій довідці, не дає підстав для висновку, що зазначена у ній будівля кам'яної церкви та спірна культова споруда - один і той самий об'єкт.
Релігійна громада УПЦ також вважає порушенням норм процесуального права заміну судом апеляційної інстанції підстав позову, яких позивач не заявляв і які не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Висновок суду апеляційної інстанції щодо позовної давності, на переконання заявника касаційної скарги, також не відповідає положенням чинного законодавства та є хибним.
3.2. Пацканівська сільрада, також не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2018 залишити в силі, наголошуючи на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з підстав, аналогічних викладеним Релігійною громадою УПЦ у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи у режимі відеоконференції, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням виконкому Пацканівської сільської ради від 19.02.2004 № 4 "Про надання дозволу на виготовлення інвентарної справи" виконавчим комітетом Пацканівської сільради за результатами розгляду заяви Релігійної громади УПЦ, ураховуючи рішення Закарпатського обласного суду та беручи до уваги наявність свідоцтва про право особистої власності від 21.01.1992 № 21, ухвалено оформити право власності на будівлю церкви, закріпленої за православною громадою, у формі колективної власності", Ужгородському районному бюро технічної інвентаризації (Б