Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 556/1/18
провадження № 61-41544св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2018 року у складі суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державне підприємство «Володимирецьке лісове господарство» Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державне агентство лісових ресурсів України,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - ДП «Володимирецький лісгосп») та Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагенство) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що припинення трудового контракту з ним відбулося без згоди голови Володимирецької районної державної адміністрації та з порушенням положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Також роботодавцем не враховано те, що звільнення з роботи повинно відбуватися виключно головою Держлісагенства, а трудова книжка взагалі не містить записів про прийняття на роботу за трудовим контрактом, тобто він займав посаду на підставі безстрокового трудового договору. Крім того, звільненням порушено вимоги Закону України «Про внесення зміни до статті 42 Кодексу законів про працю України щодо захисту трудових прав працівників передпенсійного віку».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 березня 2018 року (у складі судді Іванків О. В.) позов задоволено частково. Визнано наказ Держлісагенства №473-к від 28 листопада 2017 року «Про припинення трудового договору та звільнення з посади ОСОБА_1.» незаконним і скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Володимирецький лісгосп». Стягнуто з ДП «Володимирецький лісгосп»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46 163 грн 10 коп. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що положення статті 42 КЗпП України не можуть бути застосовані до даного спору, оскільки дана норма трудового законодавства врегульовує переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Разом з тим, будь-якого скорочення чисельності чи штату працюючих на ДП «Володимирецьке лісове господарство» не відбувалось, і підставою звільнення позивача є не скорочення чисельності, а закінчення строку дії контракту. Позивачем також не надано доказів порушення його трудових прав при прийнятті на роботу чи звільненні з роботи, необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, будь-якого прямого або непрямого обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. З огляду на це, суд не вбачає в діях відповідачів порушення вимог статті 22 КЗпП України. Також не можуть бути враховані судом посилання позивача на ту обставину, що в його трудовій книжці відсутні записи про прийняття на роботу за контрактом, оскільки ведення трудової книжки позивача здійснювалось підлеглими йому працівниками кадрової служби ДП «Володимирецьке лісове господарство». Щодо звільнення ОСОБА_1 без урахування вимог статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», необхідно зазначити, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з 25 вересня 2008 року та довічно. Таким чином, на час укладення контракту в 2014 році, а також на час його продовження в 2016 році, позивач ОСОБА_1, вже будучи інвалідом, дав згоду на укладення особливої форми трудового договору - контракту, тим самим погодившись на певні обмеження, пов'язані з цим. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що звільнення позивача з посади директора державного підприємства у зв'язку із закінченням строку дії контракту не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує прав позивача, однак таке звільнення повинно здійснюватись у повній відповідності до вимог чинного законодавства та з дотриманням встановленого порядку. Разом з тим, при звільненні ОСОБА_1 не дотримано Порядок погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №818 від 09 жовтня 2013 року. Володимирецькою районною державною адміністрацією повторно відмовлено у погодженні звільнення керівника державного підприємства - позивача ОСОБА_1 Таким чином, для дотримання порядку звільнення ОСОБА_1 відповідач мав звернутися із відповідним клопотанням до Кабінету Міністрів України, однак таке погодження не було отримано. Твердження представника відповідача про те, що вказані вище листи голови Володимирецької районної державної адміністрації Держлісагентством не отримані, не підтверджуються доказами і не спростовують висновків суду. Крім того, позивача звільнено заступником голови агентства, а не головою. З урахуванням викладеного, позивач підлягає поновленню на роботі із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що закінчення терміну дії контракту і видача в зв'язку із цим наказу про звільнення працівника не є ініціативою власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору, а лише свідчить про відсутність зі сторони власника чи уповноваженого ним органу ініціативи продовжувати трудові контрактні відносини з позивачем. При цьому враховується, що заступник голови Держлісагенства при видачі оспорюваного наказу діяв у межах своїх службових повноважень, оскільки наказом Держлісагенства від 02 грудня 2016 року № 449 розподілено обов'язки між головою відомства, його першим заступником та заступником на час їх тимчасової відсутності. За схемою до цього наказу на період тимчасової відсутності голови виконання його обов'язків покладається на першого заступника, а в разі відсутності першого заступника - повноваження покладаються на заступника голови. Оскільки 08 листопада 2017 року звільнено голову Держлісагенства відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від того ж числа №784-р, а наказом Держлісагенства від 02 грудня 2016 року № 449 з 09 листопада 2017 року обов'язки голови відомства виконував його заступник, видача оспорюваного наказу заступником голови, а не безпосередньо головою чи його першим заступником, є обґрунтованим і правомірним. Дані обставини засвідчені довідкою Держлісагенства від 02 лютого 2018 року №10-28/694-18. Не можна погодитися з висновками суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного наказу постанові Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818, якою затверджено Порядок погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Держлісагенство 13 листопада 2017 року своїм листом за №10-28/9063-17 звернулося до голови Володимирецької районної державної адміністрації щодо погодження звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Між тим, будь-яких доказів про те, що протягом п'яти днів з дня вручення відповідне погодження чи вмотивована відмова щодо погодження звільнення головою місцевої районної державної адміністрації до відомства направлялися, не надано, тому твердження суду не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Щодо доводів апеляційної скарги позивача про помилковість нарахування і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд з ними погодитися не може через їх невідповідність правовідносинам між сторонами.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що питання про його звільнення не погоджено із Кабінетом Міністрів України згідно пункту 7 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Наказ про звільнення підписано заступником голови Держлісагенства, проте за відсутності голови його повноваження має виконувати перший заступник. Крім того, він є інвалідом ІІІ групи, тому з урахуванням статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» умова контракту щодо строку його дії є нікчемною. Крім того, при звільненні не враховано його переважне права на залишенні на роботі як особи передпенсійного віку. Апеляційний суд стягнув з нього судовий збір, проте він як позивач у справі про стягнення середньої заробітної плати та поновлення на роботі звільняється від сплати судового збору.
21 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.