Постанова
Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа № 755/16791/15-ц
провадження № 61-47317 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пікуль А. А.,
ОСОБА_5, ОСОБА_6 від 17 жовтня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулось до суду
з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 належним чином не виконує своїх обов'язків по погашенню заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2006 року, унаслідок чого станом на 03 червня
2015 року утворилась заборгованість у розмірі 46 530,80 дол. США та 57 250,60 грн.
Посилаючись на положення ЦК України, Закону України «Про іпотеку», умови іпотечного договору від 11 грудня 2006 року, позивач просив суд у рахунок погашення кредитної заборгованості визнати за банком права власності на предмет іпотеки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2006 року у розмірі 1 037 691,79 грн, яка виникла станом на 03 червня 2015 року у ОСОБА_3 звернуто стягнення на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки квартиру під номером 66, що знаходиться у будинку №39-д по вул. Алма-Атинській у м. Києві, загальною площею -
48,50 кв.м., житловою площею - 23,80 кв.м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 11 грудня 2006 року за реєстровим номером 2339, шляхом:
Визнання права власності на вказану квартиру за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру, за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 3 654,00 грн.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт порушення ОСОБА_3 умов кредитного договору, унаслідок чого станом на
03 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 46 530,80 дол. США та 57 250,60 грн, що дає підстави, ураховуючи наявність забезпечення виконання умов кредитного договору іпотекою, для звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на указану квартиру за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову узадоволенні позову
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що захист цивільних прав у спосіб визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки є неправильним з огляду на те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України, а стаття 392 ЦК України підтверджує вже наявне право власності. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2018 року та направити справу на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем, як позичальником, зобов'язань за кредитним договором, у банку, як кредитора, виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом визнання права власності на квартиру, що передбачено умовами іпотечного договору і нормами Закону України «Про іпотеку». Крім того, банк зазначає, що звернення стягнення на заставлене майно за договором іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: за рішенням суду, за виконавчим написом нотаріуса або іпотекодержателем самостійно на умовах договору іпотеки. Таким чином, банк має право відповідно до частини другої статті 16 ЦК України вимагати застосування стягнення на предмет іпотеки, як набуття права власності на підставі рішення суду.
Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, не врахував права та інтереси Державної іпотечної установу, якій було відступлено права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, не залучив установу до участі у справі та виніс оскаржуване судове рішення без участі Державної іпотечної установу та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Також, судом апеляційної інстанції порушено принцип остаточності, обов'язковості рішення суду, принцип правової визначеності, яка існувала на момент ухвалення рішення, принцип розумності строків для оскарження справи, оскільки заочне рішення районного суду ухвалено
06 жовтня 2015 року, а ОСОБА_3 звернулася зі спливом трьохрічного строку із заявою про перегляд заочного рішення районного суду, при тому, що була повідомлена належним чином про розгляд справи.
На думку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суд апеляційної інстанції безпідставно скасував заочне рішення районного суду після спливу значного строку.
Відзив відповідача на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недост