Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 457/74/16-ц
провадження № 61-11825св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 15 червня 2016 року у складі судді Василюк Т. В. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року у складі суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Оксана Миколаївна,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3
про визнання недійсним пункту шлюбного договору та виділення частки із спільного майна подружжя. Зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем із 30 вересня 2006 року по 02 липня 2009 року. 24 вересня 2008 року вони уклали шлюбний договір, пункт 1.1 якого суперечить вимогам закону та перешкоджає їй у користуванні приватною власністю - спільною сумісною власністю на приміщення проектною площею 42,73 кв. м на другому поверсі будинку АДРЕСА_1. Вказаним пунктом договору передбачено, що права та обов'язки за попереднім договором переходять до чоловіка, а після укладення основного договору купівлі-продажу об'єкта та його державної реєстрації об'єкт буде належати чоловікові на праві особистої приватної власності незалежно від внесків у це майно дружини під час шлюбу. На момент підписання шлюбного договору об'єкт нерухомості не введено в експлуатацію, оформленням права власності займався відповідач, у нього знаходяться правовстановлюючі документи на вказаний об'єкт нерухомого майна. На той час між нею та ЗАТ «Карпатський дім» було лише укладено попередній договір від 07 грудня 2007 року купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим К. К. за № 2918. На даний час згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на приміщення апартаментів НОМЕР_1 загальною площею 40,8 кв. м, крім того, балкону площею 5,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 Домовившись про непоширення на новозбудований об'єкт нерухомості, який підлягав державній реєстрації, правового режиму спільної сумісної власності подружжя, вони могли визнати його лише частковою власністю із визначенням конкретних розмірів цих часток. Пункт 1.1 шлюбного договору суперечить вимогам закону та підлягає визнанню недійсним. Кошти на придбання приміщення вносилися ними спільно в шлюбі, а тому приміщення є спільною сумісною власністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 15 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що, оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам сімейних відносин, що визначені статтею 7 СК України. Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. У частинах четвертій, п?ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору (договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації). Тобто, заборонено включати до шлюбного договору умови, згідно з якими переходить право власності на наявне у власності одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державнй реєстрації. Встановлено, що на момент укладення шлюбного договору нерухоме майно загальною проектною площею 42,73 кв. м. розташоване на 2 поверсі в будинку АДРЕСА_1, не перебувало у власності жодного з подружжя, тому на підставі шлюбного договору перехід права власності не відбувся. Фактично право власності на дане нерухоме ОСОБА_3 набув після укладення договору купівлі-продажу 01 жовтня 2008 року.Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною у порядку змагальності. Згідно статті 97 СК України подружжя має право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними під час шлюбу, суд прийшов до висновку, що шлюбний договір відповідає вимогам статей 93, 97 СК України, статей203, 215 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі № 6-230цс14, поряд з нормативним регулюванням правовідносин подружжя щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57,60,61,62 СК України) закон у статтях 7,8,9,64,74,93-97 цього Кодексу передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин. Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначити у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права. При встановленні, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 СК України, статті 6,627 ЦК України) до цих правовідносин підлягають застосуванню норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України (постанова від 28 січня 2015 року). Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожного окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв'язок у сукупності; встановлених судом обставини.При встановленні зазначених обставин судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що попередній договір щодо спірного об?єкта нерухомості укладався із нею, тому ЗАТ «Закарпатский дім» безпідставно замінило сторону у зобов?язанні на ОСОБА_3 Крім того, розрахунок за вартість майна здійснено у шлюбі за спільні кошти подружжя, тому на спірне майно поширюється режим спільної власності подружжя. Суди не врахували зміст частини п?ятої статті 93 СК України, за якою за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
(2) Позиція відповідача
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що спірне майно набуте після укладення шлюбного договору на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2008 року, тобто підставою для виникнення (переходу) права власності був договір купівлі-продажу, а не шлюбний договір, тому порушень частини п?ятої статті 93 СК України не допущено. Таким чином, в оспорюваному пункті шлюбного договору сторони визначили правовий режим майна, а не питання щодо передачі його у власність. Крім того, позивач пропустила строк звернення до суду із заявленими вимогами.
05 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної